eustafius | Свіжі публікації

Східна мудрість каже, що не треба боятися тяжких снів, бо вони - це наші проблеми, які залишають нас назавжди.
Тоді виходить, чудові сни то посланці чарівних миттєвостей, які чекають нас в майбутньому.

ролик перецупила в

tryagaine

Тихше, вишні!
Хрущ на стелі
А я кішка.
Віриш?
Нишком
Всі пастелі
Ніби змито,
Знову літо.

вона пісьмєнніца, а мені впадло (c)

dzynzo

Нещодавно.
Йду абсолютно незнайомим містом. Широчезні автомагістралі, автівки шугають зі скаженою швидкістю, будинки здіймаються байдужими шпилями кудись вгору, навколо вируюче людське море, яке розпорошується в різні боки невпинно й динамічно. Намагаюся пробратися лабіринтами смугастих переходів, авторух не реагує ні на перехожих, ні на зелене світло для пішоходів. Ніяк не можу зрозуміти де я. Потім приходить чітке усвідомлення "Москва". "~~Так вот ти какая....~~ Ні, Київ набагааато затишніший, спокійніший, рідніший..."
Звідкілясь з'являється навіжений трамвай і пролітаючи повз, обдає мене і тих хто поряд стовпом води з великої калюжі. Всі нашарахано й обурено притискаються до якоїсь бетонної стіни. Я розумію, що треба змиватися звідси, навіть бачу потрібну вулицю, але тре в когось запитатися, як туди дістатися. Повертаюся до якоїсь жіночки й питаю: " Скажицє пажалуста, как прайці на вооон ту уліцу!" Вона мені розказує, і додає :"Імєйцє ввіду, ви в Пітєрє!" Я аж прокинулася. А в голові "Горад-сказка, горад-мічьта, пападаєшь в єво сєті........"

Але до чого це я. В часи, коли довго і нагло не видають зарплату, коли китайські студенти оплачують навчання мандаринами, коли в шухляді заничкована пляшка червоного вина, але подільські пагорби змушені чекати своїх героїв, бо вони (герої) ~~забили болт~~ поки не мають на то часу, а офісні умови доводять до сказу мою творчєскую натру, піду-но я в ботсад на магнолії полюбуюсь. Кажуть, розцвіли. Кажуть, заспокоює.

Останнім часом починаю тихо ненавидіти телефони. Особливо мобільні, бо міськими я, на щастя, користуюсь рідко й і не довго. Мене вже майже тіпає від інтернету. Аськи-шмаськи і прочіє поглиначі живого часу доводять до сказу. Усі ці замінники звичайного людського спілкування викликають стійку алергію. Люди можуть цілісінький день провести в режимі дорога_на_роботу-інтренет-дорга_додому + кільканадцять смс-сок, кілька контрольних дзвінків і один важливий, при цьому не втрачаючи відчуття що день був надзвичайно насичений спілкуванням. А я починаю задихатися в штучній павуині, яка з одного боку зводить нанівець будь-які відстані, а з іншого відбирає зайві можливості побачити потрібних людей....

Чужі енергетики

вливаються в нас

з нашого ж дозволу

і яка різниця, добре це чи погано.

Досвід занадто дорога штука,

щоб ним гребувати.

вкрадено в

cytrusova

Існує певна категорія людей, таких собі широковідомих у вузьких колах міні-митців, які схопивши звізду з неба починають вважати себе відаючими Істину і взагалі реально раздупльонними тіпами. При тому, не переселяються на Олімп (з нікому невідомих причин), а снують по грішній землі, гудять обивателів і роблять їм, недолугим, велику послугу, ощасливлюючи час від часу своєю увагою.
Та існує один маленький конфуз, який полягає в тому, що вони з малих штанців ніби виросли, а в більші вбратися чомусь не в змозі. І в той час, коли ці доморощені творці прєкрасного критикують народ за ~~неформатність~~ попсовість форми чи стилю, самі залишаються фактично безштаньками.
Суть сєй басні такова: байдуже які на тобі штани, головне, будь людиною.

Так вже випало народитися на периферії культурного світу і отримати у спадок пристойний набір історичних, соціально-політичних, ментальних та інший неприємностей. Усвідомити всю повноту цієї несправедливості й стати перед вибором - або влитися й асимілюватися поміж в'язкого болота сучукр реалій, або відірватися від всього цього й піти у вільне примусово-космополітичне плавання.
З одного боку - повне лайно. З іншого - саме в таких умовах і звикли розвиватися всі на перспективу достойні явища.
Чи "розкрилися" б на повну ті, кого називаємо дисидентами, якби не було совкового режиму?
Он збирачі мушлів загнулися під зливою благодатного життя з усіма умовами, але без жодних перспектив розвитку. А скільки ще пам'ятників жертвам цивілізаційних пасткок може виплисти з пам'яті?....
Ото ж бо.
Звичайно, хочеться жити в умовах загального спокою і стабільності. Але хіба тоді не було б якихось проблем? Свята наївність.
Тому мабуть у всіляких умовах потрібно знаходити позитив і насолоджуватися процесом. Ну хоч спорбувати....

Жінка - істота фізично слабка (так має бути згідно встановленим нормам Звичаю).
Так само як чоловік не повинен плакати.
І мабуть, таки, в цьому є своєрідна доля раціональности.
Але що робити, коли чоловік не може стримати сліз,
а жінка емоційні пориви іншого кшталту?
Науковці кажуть, що жіноцтво по суті своїй набагато агресивніше за чоловіцтво..... Розшифровуючи цей тезис наштовхуємося на факт - чоловіка легше втягнути в бійку, але жінку важче з неї витягнути, якщо вона вже туди ув'язалася.

Кажуть, що жінкам не цікаві автоперегони, стрільба з рушниці, бокс чи щось подібне.
Але жінки різні бувають)
До речі, в мене є один знайомий, який обожнює вишивати серветки, при чому, хрестиком!
(до того ж, він найтрадиційнішої орієнтації).
Просто народ в нас дикий, не звик до того, що світ строкатий, як і люди, які в ньому живуть.
І якщо хтось почує, що якась фройлєн шарить чим АК ТКБ-408. 1947 р. відрізняється від
АК ТКБ-022. 1962 р., то подумає "гвавт, шо ж це в світі робицця". А дарма.

Так само як і різні види єдиноборств. Це ж краса, мистецтво! Це не тільки агресія
(слово використовується в найблагороднішому його значенні), а й певна філософія, самодисципліна, вдосконалення як тіла так і духу й т.д. І за умов, якщо жінка не задалася стати чемпіонкою світу з муай таю, і їй не буде пофіг скільки зламаних ребер і вибитих зубів доведеться стерпіти, то це дуже навіть непогано, як на мене.

Навпаки, це цікаво, і навіть досить красиво :)
Хоча, чесно кажучи, мені чоловічі поєдинки здаються більш привабливими для ока.
Алетотаке, суб'єктивне, чи що...))

В загальній передноворічній біганині вихопила кілька хвилин на нет,
і вирішила трішки чогось нашкрябати)
Підсумкипідсумкипідсумки....... А не робитиму ніяких підсумків! Що було те було, загалом, 2008-й виявився в мене трохи нуднуватим.
Тож плекаю надії на 2009, тим паче, що число 9 - моє мегащасливе число.
Бажаю всім гарно погуляти в цю ніч, і протягом усіх свят.
Особливо гарно зустріти Різдво, так як мріється.
І братися до реалізації мрій-бажань-планів-цілей-і_що_у_кого_там_є.
Успіхів у підкоренні світу, дорогенькі! ;)

Знайшла кілька світлин, на яких зображений Київ від початку ХХ століття й до середини 80-х років. Вражень маса. Це ніби реальна подорож в минуле. Схоже на те, коли торкаєшся старовинного одягу, або вдягаєш його на себе. Сприймаєш річ не тільки на доторк, але й вловлюєш ледь чутний запах старовини. Від усвідомлення того, що ця річ вирвана з того часу, просто мурашки спиною бігають.
З фотографіями трохи по іншому, але все ж це проймає і змушує замислитися.....

Це передвоєнний Хрещатик. Вздовж вулиці тоді ще ходили трамваї. В 1934 році трамвайну лінію зняли, а через два роки пустили тролейбуси. Проїжджу частину розширили й покрили асфальтом. ( Read more... )

Цього тижня видалася напрочуд життєрадісна погода. З одного боку то радує, а з іншого навіює невеселі настрої. Бо коли за вікном світить сонечко, щось не дуже хочеться сидіти в душному офісі і втикати в бездушний монітор. Хочеться махнути кудись геть далеко, бажано туди, де є свіже повітря і нема заторо-бетонних подразників для спраглих спокою нервів. В такі моменти дійсно починаєш мріяти про те, щоб забити на всьо і потулити кудись рахувати зорі. Та згадувати коли ж востаннє була така нагода. От і згадалося мені й те, що я давно обіцяла декому викласти розповідь про подорож на Січ. А заодно поностальгую трохи. Тільки розповідь моя буде мінімально вербалізована.
Багато фото, мало слів і купа емоцій)

( Отже )

У нас є час щоб жити
Хоч це не мало, та дуже мало.

Любов вимірюється часом
Чим менше часу для неї
Тим вона сильніша.

Любов - ~~ода егоїзму. Але легенда про її~~ альтруїстичність ~~занадто поширена.~~

Любов нас змінює, а для нас - змінює все навколо.

Настрій: італійські яблука

Минулої суботи народилася ще одна молода українська сім'я.
Многая літа!

Радійчуки

Весілля було дуже веселе і класне.
Житомир зігрів душу своєю теплою аурою, за енергетикою нагадав мені Ніжин.

( трохи світлин )

Кінець робочого дня. Щойно з начальником покрєатівілі трохи. І тепер в нього на столі красується во шо:

ідея начальника. матеріально-технічна база начальника.
робота в співавторстві

з.і. пора додому....

"...Чесні, здорові й добропорядні люди взагалі не пишуть,
не грають, не складають музики..."

Томас Манн

Як переконаний м'ясоїд, рада була знайти ось таку прелєсть

( побачила в

pinguiarium )

з.і. крутий анекдот в тєму:

Приїздить лектор в якесь село читати лекцію про користь вегетаріанства. В місцевому клубі назбиралося купа народу. Лектор починає:

- Ось, ви, шановні, все життя їсте м'ясо. А чи знаєте ви, що це дуже шкідливо для вашого здоров'я?! Серцеві клапани закупорюються.....
- І ноги мерзнуть! - долітає з останнього ряду
- В крові підвищується вміст холестерину........
- І ноги мерзнуть! - знову хтось викрикує
Лектор покосившись в той бік продовжує:
- Судини блокуються тромбами, організм передчасно старіє........
- І ноги мерзнуть!!
Летор не витримує:
- Дідулю, шо ви там волаєте, які ноги, до чого тут це?!
- Та як до чого, мені вже 90 років, а як перед сном сала наїмся, прутень встає, ковдру з ніг стягує і ноги мерзнуть!!

Приємно, що цього року френдстрічка замайоріла позитивними постами про осінь!)

І я не можу втриматися, аби не докинути й своєї любовно-ностальтгійної захопленості цією жовто-гарячою мадамою.

Хтось починає відлік нового ~~життя~~ року з січня, хтось з березня, а дехто взагалі щопонеділка.... В мене ж ця сакральна точка відліку - початок вересня. Навіть не беруся фройдити чого так. Бо так і все.
Ця осінь в мене особлива. Не треба нікуди урочисто бігти (ні, бігти треба, але на роботу й без всяческіх урочистостей), нема приводу обіцяти собі золоті ~~гори~~ ~~медалі дипломи~~ ~~заліковки~~ успіхи в навчанні, щоб потім на другий же тиждень на це все традиційно забити аж до початку сесії....... І прочіє, прочіє відмінності від студенського життя........
Але лишаються незмінними інші атрибути цієї пори, які щороку зводять з розуму не одного любителя
прогулянок туманними парками
вологого листя в глибоких калюжах з небом
ранкових газет і кави в малознайомій кав'ярні
грибного царства в заміських лісах
теплих, трохи колючих ковдр в клітинку і посиденьок за горням чаю
аромату олійних фарб
цокоту нових черевиків старенькою бруківкою чи мокрим асфальтом
нашорошених перехожих в морі різнобавних парасоль
нестримного натхнення нізвідки
шершавих сторінок, пропахлих тишою та роздумами
лоскотливого павутиння з краплинками роси
свіжого запаху дощу, риби і кавунів
Etcetera Etcetera Etcetera......................................................

І щоразу по-новому, свіжо, незвично)
Велкам, руденька))

В неті гуляє от такий віршик, не знаю чийого авторства. Так історичненько....

Хотят ли русские войны?
Не спрашивай у тишины.
Под грохот танков и гранат
Порядок вновь наводит русский брат.
Спроси у цинковых гробов,
В которых молодых сынов
С земель соседских привозили
Старухам, чтоб те слезы лили.
Спроси у бравых тех ребят,
Которые в Кремле сидят,
К погонам звезды пришивают,
Дубиной "мирной" угрожают.
Спроси у "патриотов" с бритой головой,
Как "мирно" те во тьме ночной
"Мочили" молдаван, таджиков,
Кавказцев, черных и узбеков.
Спроси у Польши и Литвы-
Им о России снятся сны.
Спроси у пражской у весны, –
Хотят ли русские войны?
Спроси у венгров, как когда-то
На танках русские солдаты,
По Будапешту рассекали,
Угорцев к миру "приучали".
Тебе ответит старый финн,
Проживший много – до седин,
Как "мирно" русские войска
Рвались сквозь зиму и снега.
И белорус вам скажет коренной,
Тот, чьи отцы из древних из литвин,
Какой кровавой, дорогой ценой
Им мир и братство подарил москвин.
Когда Суворова орда
Палила села, города...
Спроси, спроси у Куропат-
Там непокорные лежат.
Спроси, - что Украине братской,
Заверенной в любви славянской,
Из цепких рук большого брата,
Зачем защит искать у НАТО?
Спроси всех западных славян, -
Как миру их учил Иван...
Миролюбив солдат-Иван
Бомбил Кабул, Афганистан.
В их кишлаки и города
Не мир пришел – пришла беда.
Спроси у вдов, детей Чечни, -
Хотят ли русские войны?
Кто такой русский "миротворец",
Тебе ответит гордый горец.
Грузин, улыбчивый когда-то,
Сквозь слезы просто промолчит.
Под мирным танком русского солдата
Сейчас его земля горит.
ХОТЯТ ЛИ РУССКИЕ ВОЙНЫ?
И от Китая до Литвы
Найдется ль хоть один сосед,
Который твердо скажет, - "НЕТ!"?

З усього видно, що участь України у військовому спектаклі все ймовірніша.
Питання в тому - коли саме.
З цього приводу кілька думок:
1. це станеться швидко, бо: зараз Кремль "осмєлєвший" на фоні невтручання США і байдужості ЄС, та й якщо маховик запустився, на пів шляху не зупиниться;
2. це станеться, але не так швидко бо: Кремль вичекає певну потрібну паузу, а до 2017 року закатіт нам прєлєснєйшу виставу воєнних дій, тим паче, що наступна олімпіада 2016 року (така невесела аналогія)

з.і. на мою скромну думку, нам тре негайно бігти в НАТО, проводити надшвидку економічну й ідеологічну політику в Криму, вести грамотну інформаційну політику по всій Україні.
І дууууже швидко, а бажано ще й професійно.....

з.з.і. Остап Вишня в "Чухраїнцях" виділив три надчіткі риси менталітету середньостатистичного українця:
1 - "Якби ж то знаттє " (де солому підстелити)
2 - "Якось воно буде"
3 - "Я так і знав!"
Якшо що, буде чим виправдовуватися..........

Ну от, похєрілі ще одну легенду....
Не буде більше знаменитого Морозівського на перетині Володимирівської та Льва Толстого.
Як і не буде ще одного з кількох продуктових магазинів у центрі.....
Морозівський залишиться у пам'яті не одного покоління студентів і професури двох прилеглих універів........
Зате там з'явиться ще один найкращий в світі банк!
Ура таваріщі........

чи?

Жовто-синій колор був символом Київської держави ще до прийняття християнства на Русі.
Ці ж барви, поміж інших, замалювалися й за часів козаччини.
На початку ХХ ст. прапор був таки жовто-синій. А з 1918-го - став синьо-жовтим.

Ну й вже з кінця 1980-х та на початку 90-х не без дискусій затвердився його остаточний вигляд (через 5 років після прийняття незалежності ще й конституційно).

І все б нічого, якби не одна обставина. За часів Шевченка українці стояли на колінах (ще й досі деякі вумники дозволяють собі вживати цей неактуальний термін), робили вони це довго, нудно і невтішно. На сьогодні ситуація повернулася інакшим боком, з колін ми то встали, але опинилися по вуха в лайні. От така грьобана фізіоаналогія.
Але до чого я веду. Думати на цю тему можна вельми поліспектрально. Типу, і се не так, і той мудак.....
І вопщє, що ви причепилися до цього прапора.
А Закони Всесвіту штука хитра. Їм якось паралельно хто і що собі думає, вони діють. І що виходить - в нашому урбаністично-інформаційному світі кольори національного прапору символізують селянсько-хліборобську ідею про жито і небо.
А якщо прапор перевернути - отримаємо: зверху сонце - знизу вода. Дві основоположні стихії всього сущого на землі. І відсутність шароварських комплексів.
Мабуть, все-таки в цьому щось є.............

Папуги звісили маски
Тримаючи їх на шиях
Ланцюгами прикуті до казки
Танцювали папуги по ринві.
А дощ зіскакував з неба
Трамбуючи краплями простір
Хтось тихо грав на гітарі
А кіт заплющував очі.
Спалахи блискавок в небі
Розважали нічну тишу
Ліхтарями погасли провулки
Урбанаджангла свіжа…….

Червоний фон для дверей у всі боки.
Твої товсті стіни наскрізь вірогідні.
Gaudeamus в коридорах
І краватки на посвідченнях.
Ми твої діти а вони твої перехожі.
На даху і під дахом о певній годині володимирські дзвони.
За колонами і вікнами у певну епоху свої моноліти.
Ми знаємо де мав бути вхід
Фасадний вихід для всіх відомий.

Вчора крутилася голова
Від таблеток знеболення
А завтра о 5-й ранку прозоре небо
Чіплятиметься хмарами за мости над річкою.

Підземними мінами цвітуть магнолії
В жовтому дворику нашої юності.

Цікаво, це тільки по троєщині смерчі літають?.........

кілька хвилин тому

Гуляла Маріїнським парком й зробила для себе неочікуване відкриття, пов'язане з Мостом Поцілунків.
Раніше він був вздовж і впоперек перев'язаний хустинками, пакетами й іншими речами, які можуть зав'язуватися на огорожі. Тепер, крім того, там все в замках! Великих, маленьких, величезних, блискучих, трохи іржавих, з надписами, без надписів, але вони повсюди! Гронами висять на фарбованих поручнях, скріплюючи свідчення чийогось кохання........
Цікаво, це така нова мода?) Чи це пов'язано з якоюсь цікавою історією, якої я не знаю.............