eustafius | Entries tagged with шовонобуде

Україна таки не Росія. І твердження "пока мы быдло, нам нужен царь" у нас не проходить.
( Але. )

Вже майже 29-те, а серед більшості тих, хто активно слідкує за "Євромайданом" та бере у ньому участь, поширюється хвиля занепокоєння. Виникає безліч питань та невирішених мікроконфліктів. Що робити далі, як діяти, хто провокатор і чим це все закінчиться - відповіді залишаються відкритими. І доки є час, варто зрозуміти всім - згуртованість та одностайність, впевненість та непохитність, а не щось інше, приведуть до позитивних результатів. Багато людей взагалі не розуміють, що відбувається. Їх потрібно інформувати. Багато хто ведеться на дуже примітивні політтехнології (на кшталт тієї ж медведчуківської реклами в метро). Дехто вирішив, що він найрозумніший і теж нічого не робить "знаючи, як усе це закінчиться" і глузуючи з інших. Є також багато розумних та адекватних людей, які чекають, що почнуться реальні кроки до вирішення проблеми. Ці дні показали, що потенціал в українців є, і буде дуже прикро, якщо ми його не використаємо за призначенням.

Насправді головна задача українців зараз - прибрати нинішню владу. Бо підпише вона асоціацію, чи не підпише, наслідки все одно будуть печальними. На жаль, так звана опозиція, є лише імітацією самого поняття "опозиції". Це довів майдан 2004, "мовний майдан" та інші подібні події. Виходом могло б стати утворення громадської ради, на якій би обиралися відповідні представники народу. Саме вони б могли зайняти місце в новому парламенті.

Найгірша розв'язка передбачає варіант силового втручання влади у протест. Тому в будь-якому випадку потрібно його попередити. Утворення міських загонів громадської самооборони могло б суттєво допомогти в цьому. Але хто цим буде займатися?

Зрештою, все зараз залежить від невеликої кількості дійсно адекватних людей. Наскільки вони скоординуються між собою, і наскільки якісно зроблять все, що потрібно.

Інакше - нас чекає колапс у всіх сферах життя країни. Тож вибору нема, потрібно вмикати мізки і діяти.

Зараз нет вибухнув реакцією на мовний закон. І доволі часто зустрічається думка про те, що будь-які відкриті протестні дії безрезультатні. А ті, хто цим займається, ризикують виглядати дикунами (цікаво в очах кого, мабуть іноземної спільноти). Не торкаючись того, якими методами та чемна спільнота сама бореться з подібними викрутасами власної охуївшої влади, хочу дещо пригадати.

У буремному 1919-му уряд УНР неодноразово мав неприємні прецеденти з одним намаханим отаманчиком. Його звали Омеляном Волохом і він керував 3-м Гайдамацьким полком. Він ще на початку року висловлював ідею приєднання до совків, а після листопадової катастрофи, на загальній нараді, відкрито заявив про це перед Петлюрою і ко.

Де факто це було зрадою, за таке без суду і слідства мав відбутися розстріл. Про що й заявили Петлюрі кілька полковників. Але ні суду, ні слідства над цією справою не було, бо Волох випрохав у головного отамана помилування. А потім просто перестав виконувати його накази. За кілька днів один з командирів 3-ї Залізної дивізії запропонував Петлюрі захопити і роззброїти цього засранця разом з його Гайдамаками. Але, увага, Симон Васильович був проти кровопролиття і відмовився від таких дій.

Тієї ж ночі отаман Волох захопив державну скарбницю (!) і зі своїми хлопцями від'їхав до табору більшовиків.
Ну, його все одно в 37-му розстріляли, але.
Як на мене, це дуже показовий приклад, який мусить бути щепленням від подібних епік фейлів.

От така цікава особливість є в людей, на чорне казати біле. Чи то з вредності, бажання бути не_таким_як_всі, постійної потреби виділитися абощо (бо в таку елементарну нерозумність я відмовляюся вірити). Ну ось вам - ЧОРНЕ. Але знайдуться розумники, які будуть там шукати хоч якісь відтінки сірого, білу смужечку, а дехто знайде червону крапочку з теракотовим відливом.

Це стосується й подій ПРО МОВУ. Ну який сенс шукати в прийнятті цього варварського закону якесь підводне каміння, позитивні моменти, виправдовувати його тощо? Навіщо витрачати енергію на звинувачення когось з власного ж табору? Ну допустили, ну вибирали, ну пасивні вівці, і що? Від таких пустих викидів у інфопростір нічого не змінитися ні в реалі, та ніде по суті.

( Власне думки )

В дитинстві, перечитавшись історичних романів і просто підручників з історії, я думала, що живу в нецікавий час. Бо тоді, під впливом духу шальоних 90-х, коли голови дорослих закрутив дикий капіталізм, а з моєї ще не вивітрився дитячий максималізм, в повітрі витала ілюзія незалежності і сякої-такої демократії. Думалося, що ця епоха навряд чи видасть щось цікаве, таке, що в голову не вкладеться. Герої з антигероями залишились в минулому, як і причини, які їх породили. Здавалось, наша участь - аналізувати, згадувати і думати "а якби...". Проте час швидкоплинний і наслідки його змін незбагненні. За часів кравчуко-кучмізму вистачало своїх безглуздь, але тоді те все списувалося на молодість держави, на тимчасовість тих помилок, і таки жила велика, досить реальна надія на краще. Саме вона й вилилася в події 2004 року. Процес здавався незворотнім, свобода невичерпною, а загальний безлад - хвилинним побічним ефектом. В результаті, навіть найзвихнутіші скептики не могли передбачити того, що відбувається зараз. ( Власне рефлексії )

Мабуть вже пізно

logvynenko

Ще два роки тому я переконано не сприймала будь-яких емігрантських ідей. Вихати? Та ви що, це роблять або слабаки, або шалапути, яким байдуже що буде далі з Україною. Трохи згодом почала до цього ставитися спокійніше. Мене саму відівдували думки про навчання за кордоном, і перспектива кількарічного життя десь поза межами України. Але і надалі я категорично не сприймала і не розуміла тих, хто виїжджав, або мріяв звалити звідси назавжди. Відтоді минуло не так вже й багато часу, але відбувся цілий шквал подій, які змусили замислитися над категоричним підходом до цього питання.

( чому так )

З усього видно, що участь України у військовому спектаклі все ймовірніша.
Питання в тому - коли саме.
З цього приводу кілька думок:
1. це станеться швидко, бо: зараз Кремль "осмєлєвший" на фоні невтручання США і байдужості ЄС, та й якщо маховик запустився, на пів шляху не зупиниться;
2. це станеться, але не так швидко бо: Кремль вичекає певну потрібну паузу, а до 2017 року закатіт нам прєлєснєйшу виставу воєнних дій, тим паче, що наступна олімпіада 2016 року (така невесела аналогія)

з.і. на мою скромну думку, нам тре негайно бігти в НАТО, проводити надшвидку економічну й ідеологічну політику в Криму, вести грамотну інформаційну політику по всій Україні.
І дууууже швидко, а бажано ще й професійно.....

з.з.і. Остап Вишня в "Чухраїнцях" виділив три надчіткі риси менталітету середньостатистичного українця:
1 - "Якби ж то знаттє " (де солому підстелити)
2 - "Якось воно буде"
3 - "Я так і знав!"
Якшо що, буде чим виправдовуватися..........