Імперія зла
May. 29th, 2014 12:41Джохар Дудаєв знав, що насправді являє собою Кремль. У 1995-му він розповів це перед камерою, 1996-му вони його вбили.
Все укорінено настільки глибоко, кожен міліметр простору насичений отруйними пагонами кремлівських дій. Щоб позбавитися цього, потрібні десятиліття. Не можна вірити, не можна йти на поступки, не можна присипляти увагу.
Все укорінено настільки глибоко, кожен міліметр простору насичений отруйними пагонами кремлівських дій. Щоб позбавитися цього, потрібні десятиліття. Не можна вірити, не можна йти на поступки, не можна присипляти увагу.
Розстановка акцентів
May. 13th, 2014 12:20Головним поясненням даних подій у багатьох є конфлікт цінностей. Між сходом і заходом. Ще в 90-х аналітики дивувалися, як це Україна не пішла за югославським сценарієм. Історик Роман Шпорлюк якось зазначав, що вже тоді точилися розмови про різню в Донбасі, війну в Криму, і навіть сепаратизм у Галичині. Відбувалися розмови про Україну як комбінацію Молдови, Нагорного Карабаху, Литви тощо. Перед грудневим референдумом були прогнози про міжетнічні конфлікти.
Але наступні 23 роки Україна перебувала в сонному стані, успадкувавши бюрократичний партійно-державний апарат СРСР. Усі питання ідеологічного характеру старанно підтримувалися на повільному вогні, вчасно помішувалися, час від часу ледь не підгорали, але й не охолоджувалися. І сьогодні, коли вже почало кипіти, на перший план виносять згаданий конфлікт цінностей. Стандартний пакет "мова, герої, історія".
Не можу сказати, що конфлікту нема, але й не сумніваюся у його напівштучному походженні. А ще не можу поставити його на перше місце у шкалі цінностей для людей, які стільки часу змушені виживати, а не жити. Цю думку гарно розвинув Ярослав Грицак у публікації "26-й процент" http://gazeta.ua/articles/grycak-jaroslav/_26j-procent/549256. Ціль кожної української революції насправді така: "Зробити Україну гідним місцем для життя. Може, не таким добрим, як у Франції чи Німеччині, але принаймні не набагато гіршим. І вже зовсім не гіршим, аніж у сусідній Польщі чи балтійських державах."
Тож під час революції 2013-2014 рр. насправді відбувся майже остаточний компроміс на рівні ідей. Українське суспільство поділилося на громадян і насєлєніє. Цей своєрідний розкол або врешті оформився, або просто став очевидним, і ми тільки зараз почали його помічати. Наразі є не батл вєлікого могучого_лєніна_побєди_рускаго міра v/s солов'їної_бандери_вишиванок_Слава Україні. Є маргінали, вибухова суміш відвертого криміналітету, неосвічених заляканих обивателів, старих божевільних совкопоклонників, продажних алкоголіків та тих, хто здатний до самоусвідомлення і будь-якої форми мислення. Ось це нагальна суть конфлікту в українському суспільстві.
Але наступні 23 роки Україна перебувала в сонному стані, успадкувавши бюрократичний партійно-державний апарат СРСР. Усі питання ідеологічного характеру старанно підтримувалися на повільному вогні, вчасно помішувалися, час від часу ледь не підгорали, але й не охолоджувалися. І сьогодні, коли вже почало кипіти, на перший план виносять згаданий конфлікт цінностей. Стандартний пакет "мова, герої, історія".
Не можу сказати, що конфлікту нема, але й не сумніваюся у його напівштучному походженні. А ще не можу поставити його на перше місце у шкалі цінностей для людей, які стільки часу змушені виживати, а не жити. Цю думку гарно розвинув Ярослав Грицак у публікації "26-й процент" http://gazeta.ua/articles/grycak-jaroslav/_26j-procent/549256. Ціль кожної української революції насправді така: "Зробити Україну гідним місцем для життя. Може, не таким добрим, як у Франції чи Німеччині, але принаймні не набагато гіршим. І вже зовсім не гіршим, аніж у сусідній Польщі чи балтійських державах."
Тож під час революції 2013-2014 рр. насправді відбувся майже остаточний компроміс на рівні ідей. Українське суспільство поділилося на громадян і насєлєніє. Цей своєрідний розкол або врешті оформився, або просто став очевидним, і ми тільки зараз почали його помічати. Наразі є не батл вєлікого могучого_лєніна_побєди_рускаго міра v/s солов'їної_бандери_вишиванок_Слава Україні. Є маргінали, вибухова суміш відвертого криміналітету, неосвічених заляканих обивателів, старих божевільних совкопоклонників, продажних алкоголіків та тих, хто здатний до самоусвідомлення і будь-якої форми мислення. Ось це нагальна суть конфлікту в українському суспільстві.
З поточного
May. 2nd, 2014 23:07Кілька днів тому виявилася у мене вільна хвилинка, і я зробила публікацію на одному рускоязичному сайті про моду. Публіка там різношерста в національному плані - українці, білоруси, росіяни, грузини, казахи і т.д.
Публікація була на тему українського національного одягу. Базувалася на фото Анни Сенік, більше відомої як Ladna Kobieta (http://www.ladna-kobieta.com.ua/). І серед прекрасних фото з вишиванками було кілька з вояками УПА та Чорним козаком. Я трохи стрімалася, що будуть нєгодующі, але передбачити того, що сталося, аж ніяк не мала можливості. За добу стаття набрала більше 600 коментів, це було епічне побоїще. Набігло кілька десятків самок колорада (в переважній більшості, звичайно, з Росії) і охрестили мене провокаторшою століття, фошисткою світового масштабу та іншими почесними званнями. При чому, накинулися саме на фото з вояком УПА. Про Чорного козака путінська пропаганда якось упустила, мабуть не на часі їм те зараз.
Головним аргументом епічної провокації з мого боку було те, що це я спеціально перед дев'ятим мая (Господи, он воно що, скоро ж ця дата!) таку єресь вчинила. А на мою скромну думку про те, що це ніякий не празнік, а день пам'яті про трагедії людських життів та вшанування загиблих, всі остаточно осатаніли і цілою зграєю пішли вимагати в модераторів видалити окаянну єресь. Найбільш ліберальні пропонували видалити і переписати, вишиванки окремо, вояків нафіг. А радикальніші вимагали ще й забанити мій акаунт.
Особливо войовничі козиряли глибокими познаніями в історії, на кшталт того, що УПА засудили в Нюрнбергу.
Публікація прожила 2 неповні доби. Не зважаючи на те, що більшість коментаторів підтримала сторону автора. Українки молодці, задали небаченого на таких ресурсах дрозда войовничим ватницям. Дуже багато листів підримки я отримала в приваті. Найцікавіше те, що представники інших народів ніяких претензій не мали. Але адміністрація видалила статтю без попередження і пояснення. Сайт дарма, що російськомовний, але створений українцями. Загалом українки мені досі пишуть у приват, вражені зникненням статті.
Висновків є купа. І про невиліковність зомботрадиції відомої сторони, і про оперативність та згуртованість зомбоперсонажів (на контрасті - наші люди зазвичай завжди м'які, толерантні і дуже виховані для таких контактів). Та ще купа всього.
І якось від того так тоскно стає, особливо, якщо це накладається на читання новин з півдня та сходу. Але сьогоднішній день, який я провела у поїздках незвичними місцями Києва, мене розвеселив та вселив вперту і остаточну надію на те, що все ж таки цей кошмар закінчиться. Як в локальному, так і в глобальному хронологічному сенсі. І два аргументи:
1. (з почутого вдень)
- "Чемодан, вокзал, росія!" - лунає бадьорий та впевнений голос бабці, що в підземному переході продає огірки та редиску.
- "А в нас танки кращі!" - чути з розмови групки хлопчаків 11-13 років на мікрорайоні.
- "Слава Україні!" - читається на синьо-стрічці якогось хлопця в тролейбусі.
2. (з прочитаного щойно)
Originally posted by
anoushe at О сепаратизме и девушке Наташе.
Публікація була на тему українського національного одягу. Базувалася на фото Анни Сенік, більше відомої як Ladna Kobieta (http://www.ladna-kobieta.com.ua/). І серед прекрасних фото з вишиванками було кілька з вояками УПА та Чорним козаком. Я трохи стрімалася, що будуть нєгодующі, але передбачити того, що сталося, аж ніяк не мала можливості. За добу стаття набрала більше 600 коментів, це було епічне побоїще. Набігло кілька десятків самок колорада (в переважній більшості, звичайно, з Росії) і охрестили мене провокаторшою століття, фошисткою світового масштабу та іншими почесними званнями. При чому, накинулися саме на фото з вояком УПА. Про Чорного козака путінська пропаганда якось упустила, мабуть не на часі їм те зараз.
Головним аргументом епічної провокації з мого боку було те, що це я спеціально перед дев'ятим мая (Господи, он воно що, скоро ж ця дата!) таку єресь вчинила. А на мою скромну думку про те, що це ніякий не празнік, а день пам'яті про трагедії людських життів та вшанування загиблих, всі остаточно осатаніли і цілою зграєю пішли вимагати в модераторів видалити окаянну єресь. Найбільш ліберальні пропонували видалити і переписати, вишиванки окремо, вояків нафіг. А радикальніші вимагали ще й забанити мій акаунт.
Особливо войовничі козиряли глибокими познаніями в історії, на кшталт того, що УПА засудили в Нюрнбергу.
Публікація прожила 2 неповні доби. Не зважаючи на те, що більшість коментаторів підтримала сторону автора. Українки молодці, задали небаченого на таких ресурсах дрозда войовничим ватницям. Дуже багато листів підримки я отримала в приваті. Найцікавіше те, що представники інших народів ніяких претензій не мали. Але адміністрація видалила статтю без попередження і пояснення. Сайт дарма, що російськомовний, але створений українцями. Загалом українки мені досі пишуть у приват, вражені зникненням статті.
Висновків є купа. І про невиліковність зомботрадиції відомої сторони, і про оперативність та згуртованість зомбоперсонажів (на контрасті - наші люди зазвичай завжди м'які, толерантні і дуже виховані для таких контактів). Та ще купа всього.
І якось від того так тоскно стає, особливо, якщо це накладається на читання новин з півдня та сходу. Але сьогоднішній день, який я провела у поїздках незвичними місцями Києва, мене розвеселив та вселив вперту і остаточну надію на те, що все ж таки цей кошмар закінчиться. Як в локальному, так і в глобальному хронологічному сенсі. І два аргументи:
1. (з почутого вдень)
- "Чемодан, вокзал, росія!" - лунає бадьорий та впевнений голос бабці, що в підземному переході продає огірки та редиску.
- "А в нас танки кращі!" - чути з розмови групки хлопчаків 11-13 років на мікрорайоні.
- "Слава Україні!" - читається на синьо-стрічці якогось хлопця в тролейбусі.
2. (з прочитаного щойно)
Originally posted by
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
Оригинал взят у
maryxmas в О сепаратизме и девушке Наташе.
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
Originally posted by
diana_ledi at О сепаратизме и девушке Наташе.
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
Я в день получаю множество звонков.
И такое же множество делаю сама.
Координация, вопрос-ответ: "Дошли посылки? Что надо? А этому подразделению? А вам? А какой модели, а сколько?"
Или: "И срочно, срочно сделать рентген, сфотографировать и выслать мне, будем договариваться в хорошем отделении."
Или: "Слушай, тут у нас ребята прозревают..."
И это последнее мне дороже всего.
Это звонки не по делу, это звонки "А поговорить?", они страшно отвлекают от бега, но бросаю всё и слушаю...
Это звонки из армии и Нацгвардии.
От ребят, которые сейчас идут и едут по Украине - в знакомые ранее города, города, где они бывали по-гражданке, где учились и работали, в незнакомые ранее города и сёла, где они никогда не собирались бывать, потому что ну что там делать, на Донбассе, то ли дело Львов...
От ребят, которые вроде бы и знали свою Украину, да, как оказалось, не совсем...
Украину востока и юга, поднятую, если верить новостям, волной сепаратизма и отчаянного желания прильнуть к лону матушки-России.
Это если верить новостям. Специфическим новостям.
Не-не, я не читаю перед обедом советских газет - но невольно, краем уха и услышишиь. Что-де бедные мирные жители Славянска сейчас готовятся дать отпор украинским карателям. Что-де украинская армия под деревней Кутузовка...
Ой, подождите. О деревне Кутузовка - это случай особый. Это вкусное. А вкусное на десерт.
А в основном здесь будет поцитатно, от армии и Нацгвардии, удивлённое, ошеломлённое, восхищённое - и вообще, сепаратизм, говорите?
Ну-ну...
( Read more... )
И такое же множество делаю сама.
Координация, вопрос-ответ: "Дошли посылки? Что надо? А этому подразделению? А вам? А какой модели, а сколько?"
Или: "И срочно, срочно сделать рентген, сфотографировать и выслать мне, будем договариваться в хорошем отделении."
Или: "Слушай, тут у нас ребята прозревают..."
И это последнее мне дороже всего.
Это звонки не по делу, это звонки "А поговорить?", они страшно отвлекают от бега, но бросаю всё и слушаю...
Это звонки из армии и Нацгвардии.
От ребят, которые сейчас идут и едут по Украине - в знакомые ранее города, города, где они бывали по-гражданке, где учились и работали, в незнакомые ранее города и сёла, где они никогда не собирались бывать, потому что ну что там делать, на Донбассе, то ли дело Львов...
От ребят, которые вроде бы и знали свою Украину, да, как оказалось, не совсем...
Украину востока и юга, поднятую, если верить новостям, волной сепаратизма и отчаянного желания прильнуть к лону матушки-России.
Это если верить новостям. Специфическим новостям.
Не-не, я не читаю перед обедом советских газет - но невольно, краем уха и услышишиь. Что-де бедные мирные жители Славянска сейчас готовятся дать отпор украинским карателям. Что-де украинская армия под деревней Кутузовка...
Ой, подождите. О деревне Кутузовка - это случай особый. Это вкусное. А вкусное на десерт.
А в основном здесь будет поцитатно, от армии и Нацгвардии, удивлённое, ошеломлённое, восхищённое - и вообще, сепаратизм, говорите?
Ну-ну...
( Read more... )
Побутова геополітика
Mar. 24th, 2014 00:03Не можу не запостити прекрасне. Добряче підняло настрій. Розповідь знайомої, яку вона, на моє гаряче прохання, записала. Отже, сказання від Марти К. про тяжкі будні диванного бійця з глобальними проблемами локального масштабу. Насолоджуйтеся :)
"Війна війною, а у мене в хаті своя геополітика. Орендую квартиру в старій частині міста, будинок ще часів царя-батюшки - дерев'яний і дуже древній. Плюси - високі стелі, товсті стіни. Мінус - сусіди по житлоплощі. Те, що за оренду не платять і цуплять хавчик, це таке, а от їхня кількість та різноманість часом змушує замислитися. Загалом все б нічого. Мої нерви не змогла похитнути навіть нахабна миша, яка після довгої відсутності мене вдома, вирішила, що пересуватися по кухні можна і в розвалочку. Але мишей я не боюся, придбана поспіхом мишоловка досі лежить на антресолях без діла. Ну не змогла я зробити таку дірку у власній кармі. Та й довгих відлучень з дому більше не було, тож з цією сусідкою ми більше не перетиналися.
А от позавчора я виявила ще одного сусідушку. Цього разу набагато неприємнішого.( Продовження )
"Війна війною, а у мене в хаті своя геополітика. Орендую квартиру в старій частині міста, будинок ще часів царя-батюшки - дерев'яний і дуже древній. Плюси - високі стелі, товсті стіни. Мінус - сусіди по житлоплощі. Те, що за оренду не платять і цуплять хавчик, це таке, а от їхня кількість та різноманість часом змушує замислитися. Загалом все б нічого. Мої нерви не змогла похитнути навіть нахабна миша, яка після довгої відсутності мене вдома, вирішила, що пересуватися по кухні можна і в розвалочку. Але мишей я не боюся, придбана поспіхом мишоловка досі лежить на антресолях без діла. Ну не змогла я зробити таку дірку у власній кармі. Та й довгих відлучень з дому більше не було, тож з цією сусідкою ми більше не перетиналися.
А от позавчора я виявила ще одного сусідушку. Цього разу набагато неприємнішого.( Продовження )
Викладаю тут цитати лише з однієї переписки. Автор - 25-річна дівчина з двома дипломами про вищу освіту (економічною та юридичною). Подекуди будуть діалоги, для кращого розуміння, про що йде мова. Від початку й до кінця - це одна лінія розмови. Жирним шрифтом виділені найяскравіші моменти. Які, в принципі, складають цікаву вертикаль алогіки даного мислення.
Загалом цей текст чітко ілюструє мислення більшості населення Росії. Після ознайомлення з ним, відпидають такі вічні питання як "чому" і "нівіщо".
( Цитати )
Загалом цей текст чітко ілюструє мислення більшості населення Росії. Після ознайомлення з ним, відпидають такі вічні питання як "чому" і "нівіщо".
( Цитати )
Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко)
Поганий знак: раз комуністи голосують "за", значить, Путін УЖЕ погодився на "зміну кукол".
А "потомственных чекистов" (с) Кожемякін) і в "опозиції" набереться доволі, щоб замінити Колєсніченків-Царьових, - кадрового дефіциту не буде.
І так Україна знову вертається в точку-1991, ключове слово - ЛЮСТРАЦІЯ.
І недарма, як і в 1991-му, в СБУ знову - палять документи (!).
Будьмо пильні. Це ще не перемога. Це тільки стратегічний виграш - ціною крові, яка волає до небес: ОЧИЩЕННЯ! В перекладі на мову практичних дій - ЛЮСТРАЦІЇ.
А без неї - навіть членство в ЄС нам не допоможе (приклади Угорщини й Болгарії мають послужити наочним уроком).
А "потомственных чекистов" (с) Кожемякін) і в "опозиції" набереться доволі, щоб замінити Колєсніченків-Царьових, - кадрового дефіциту не буде.
І так Україна знову вертається в точку-1991, ключове слово - ЛЮСТРАЦІЯ.
І недарма, як і в 1991-му, в СБУ знову - палять документи (!).
Будьмо пильні. Це ще не перемога. Це тільки стратегічний виграш - ціною крові, яка волає до небес: ОЧИЩЕННЯ! В перекладі на мову практичних дій - ЛЮСТРАЦІЇ.
А без неї - навіть членство в ЄС нам не допоможе (приклади Угорщини й Болгарії мають послужити наочним уроком).
Справжні мужчини
Jan. 22nd, 2014 19:18"А ведь там настоящие мужчины. Раньше, в обычной городской суете, я не замечала. Конечно, не было поводов им вытаскивать из себя природную маскулинность. К счастью. А теперь есть. К несчастью. Бывало идешь в толпе, или заходишь в вагон метро, и мужчины, как бабы, пытаются пролезть первее, отталкивают девушек плечом, и лица кислые, ворчливые, как у клуш. А теперь... Нет, это не они изменились. Те клуши такими и остались, наверное. Просто они сейчас по домам сидят. А на улицах Мужчины. Идешь мимо них - и прямо бьет из них мужская энергия, с ног сносит. Там мужчины, которые знают, чего хотят. Гордые, светлые, прекрасные. Дорогие девушки, если вы ищете жениха - смотрите в оба, и мотайте на ус. Нет лакмуса более качественного. А то выходят замуж за тачку и должность, а потом плачут, что алименты не платит. Так выбирать надо было того, у кого совести хоть метр есть, а не по понтам. Как хорошо сейчас видно тех ребят, которые не могут себе позволить поступать подло. Я думаю, мужчины, которые воевали, могут подтвердить, что в таких ситуациях душонка человека - на ладони. Больно от происходящего, страшно, внутри все переворачивается. И вот тут-то становится многое понятно: и про себя, и про других." Arina Sydorkina
Додати нічого. Хіба що... Понти можуть бути різними - матеріальними, інтелектуальними, але вони залишаються лише показовою мішурою. Яка легко розвіюється вітерцем реальних справ. Якщо чоловіку вистачає клепки зрозуміти ситуацію, мужності щоб вплинути на неї - це і є лицарство наших днів. Все інше - розумове та духовне дегенератство. Якими б пафосними відмазками воно не прикривалося.
Додати нічого. Хіба що... Понти можуть бути різними - матеріальними, інтелектуальними, але вони залишаються лише показовою мішурою. Яка легко розвіюється вітерцем реальних справ. Якщо чоловіку вистачає клепки зрозуміти ситуацію, мужності щоб вплинути на неї - це і є лицарство наших днів. Все інше - розумове та духовне дегенератство. Якими б пафосними відмазками воно не прикривалося.

Що то було
Dec. 11th, 2013 16:31Те, що відбувалося на Майдані сьогодні вночі, надзвичайно схоже на добре втілений заздалегідь сценарій.
1. Штовханина. Силовики легко могли знести усе і усіх, натомість вони тільки штовхалися. Постраждалі були, але масової бійки не застосували.
2. Присутність опозиції в повному складі. Зірки та депутати були активні та досить спокійні. Руслана шокувала своїми закликами стояти, не рухатися і співати в той час, коли Беркут та ВВ впевнено тиснули народ з усіх боків.
В неті з'явилося відео, яке можна трактувати неоднозначно.
Ситуація загадкова.
1. Штовханина. Силовики легко могли знести усе і усіх, натомість вони тільки штовхалися. Постраждалі були, але масової бійки не застосували.
2. Присутність опозиції в повному складі. Зірки та депутати були активні та досить спокійні. Руслана шокувала своїми закликами стояти, не рухатися і співати в той час, коли Беркут та ВВ впевнено тиснули народ з усіх боків.
В неті з'явилося відео, яке можна трактувати неоднозначно.
Ситуація загадкова.
Революційне
Dec. 8th, 2013 02:03Україна таки не Росія. І твердження "пока мы быдло, нам нужен царь" у нас не проходить.
( Але. )
( Але. )
Серце майдану
Nov. 29th, 2013 00:03Вже майже 29-те, а серед більшості тих, хто активно слідкує за "Євромайданом" та бере у ньому участь, поширюється хвиля занепокоєння. Виникає безліч питань та невирішених мікроконфліктів. Що робити далі, як діяти, хто провокатор і чим це все закінчиться - відповіді залишаються відкритими. І доки є час, варто зрозуміти всім - згуртованість та одностайність, впевненість та непохитність, а не щось інше, приведуть до позитивних результатів. Багато людей взагалі не розуміють, що відбувається. Їх потрібно інформувати. Багато хто ведеться на дуже примітивні політтехнології (на кшталт тієї ж медведчуківської реклами в метро). Дехто вирішив, що він найрозумніший і теж нічого не робить "знаючи, як усе це закінчиться" і глузуючи з інших. Є також багато розумних та адекватних людей, які чекають, що почнуться реальні кроки до вирішення проблеми. Ці дні показали, що потенціал в українців є, і буде дуже прикро, якщо ми його не використаємо за призначенням.
Насправді головна задача українців зараз - прибрати нинішню владу. Бо підпише вона асоціацію, чи не підпише, наслідки все одно будуть печальними. На жаль, так звана опозиція, є лише імітацією самого поняття "опозиції". Це довів майдан 2004, "мовний майдан" та інші подібні події. Виходом могло б стати утворення громадської ради, на якій би обиралися відповідні представники народу. Саме вони б могли зайняти місце в новому парламенті.
Найгірша розв'язка передбачає варіант силового втручання влади у протест. Тому в будь-якому випадку потрібно його попередити. Утворення міських загонів громадської самооборони могло б суттєво допомогти в цьому. Але хто цим буде займатися?
Зрештою, все зараз залежить від невеликої кількості дійсно адекватних людей. Наскільки вони скоординуються між собою, і наскільки якісно зроблять все, що потрібно.
Інакше - нас чекає колапс у всіх сферах життя країни. Тож вибору нема, потрібно вмикати мізки і діяти.
Насправді головна задача українців зараз - прибрати нинішню владу. Бо підпише вона асоціацію, чи не підпише, наслідки все одно будуть печальними. На жаль, так звана опозиція, є лише імітацією самого поняття "опозиції". Це довів майдан 2004, "мовний майдан" та інші подібні події. Виходом могло б стати утворення громадської ради, на якій би обиралися відповідні представники народу. Саме вони б могли зайняти місце в новому парламенті.
Найгірша розв'язка передбачає варіант силового втручання влади у протест. Тому в будь-якому випадку потрібно його попередити. Утворення міських загонів громадської самооборони могло б суттєво допомогти в цьому. Але хто цим буде займатися?
Зрештою, все зараз залежить від невеликої кількості дійсно адекватних людей. Наскільки вони скоординуються між собою, і наскільки якісно зроблять все, що потрібно.
Інакше - нас чекає колапс у всіх сферах життя країни. Тож вибору нема, потрібно вмикати мізки і діяти.
Якось довелося мені бути членом журі літературного конкурсу "Коронація слова". У номінації "Твори для дітей". І ось лише сьогодні знайшла в нотатнику кілька фраз звідти, вони знову суттєво підвищили мені настрій)
Від популярних в неті "перлів зі шкільних творів" їх відрізняє те, що авторами є зовсім не (або не зовсім) діти))
( Власне "перли" )
Від популярних в неті "перлів зі шкільних творів" їх відрізняє те, що авторами є зовсім не (або не зовсім) діти))
( Власне "перли" )
Вдале прийняття рішень - це мистецтво. Як виявилося, інструменти в нас під рукою, лишається просто навчитися правильно ними користуватися.
( Далі про Гаррі Каспарова та 7 пунктів інструкції до користування інтуїцією з розумом )
Про дурниці
Feb. 20th, 2013 20:09Якось у мої студентські часи був випадок з педпрактики, коли я шестикласникам історію викладала. Тоді, захопившись яскравим описом життя давньоримського пролетаріату, примудрилася викликати неоднозначну реакцію учнів. Коли хлопчина з першої парти завзято виголосив: "Хотів би я бути бомжем у Стародавньому Римі!", а ще пів класу зітхнуло: "І я...", горе-вчителька в особі мене вирішила більше у педагогічні хащі не потикатися.
А сьогодні зрозуміла, що не дарма. Нещодавно гостювала у подруги, її син навчається у сьомому класі. І у ході розмови хтось сказав фразу "словесний понос", а я візьми і ляпни, що більш культурно говорити "вербальна діарея". Похіхікали та й забули, а сьогодні подруга повідомила, що її малий у школі це процитував. Каже, що реготали всі, навіть ті, хто не зрозумів значення слів, але найбільше сміялася вчителька.
А я тішуся, що така талановита на всілякі дурниці))
А сьогодні зрозуміла, що не дарма. Нещодавно гостювала у подруги, її син навчається у сьомому класі. І у ході розмови хтось сказав фразу "словесний понос", а я візьми і ляпни, що більш культурно говорити "вербальна діарея". Похіхікали та й забули, а сьогодні подруга повідомила, що її малий у школі це процитував. Каже, що реготали всі, навіть ті, хто не зрозумів значення слів, але найбільше сміялася вчителька.
А я тішуся, що така талановита на всілякі дурниці))
Свідки циклічності історії
Jan. 24th, 2013 15:04Всі сприймають Табачника як ворога, а він, насправді, тупий троль. Ну, замінили в тестах Бандеру і Шухевича на Георгія П'ятакова та Миколу Щорса. І що? Навіщо обурюватись, краще посміятись. Або ігнорити. Міфу про лідерів ОУН ніякі табачники не заважають і навіть навпаки - вони його скріплюють.
І це висловлюється людина, яка веде сайт "Історична правда".
Це мені нагадує, знову ж таки, початок ХХ ст. з його Винниченками і Петлюрами.
І це висловлюється людина, яка веде сайт "Історична правда".
Це мені нагадує, знову ж таки, початок ХХ ст. з його Винниченками і Петлюрами.
За своє життя, я побувала на літтусівках різного штибу. Починаючи з геть андеграундних і навмисно трешових, до відверто урочистих і помпезних. Українська літтусівка настільки маленька, що одні й ті ж люди зустрічаються і там і там. І звичайно що усі один одного знають, так як варяться в спільному інфопросторі.
У кожного свої амбіції і засоби їх реалізації. Як і в будь-якому іншому колі спілкування, тут є свої правила і традиції. Є дійсно талановиті люди, є здібні самопіарники, є професійні пліткарі та натхненні наклепники.
( Тепер стосовно неоднозначної події під назвою "Золоті письменники України". )
У кожного свої амбіції і засоби їх реалізації. Як і в будь-якому іншому колі спілкування, тут є свої правила і традиції. Є дійсно талановиті люди, є здібні самопіарники, є професійні пліткарі та натхненні наклепники.
( Тепер стосовно неоднозначної події під назвою "Золоті письменники України". )
Про вибори
Oct. 31st, 2012 09:40Київ фактично відвоювали (пару округів - справа часу). Хай навіть його "здали", аби не було нового Майдану.
Зараз багато представників української інтелігенції фукають на "Свободу". І цим повторюють недалекоглядний сценарій великої кількості таких самих попередників.
Доки вони хапаються за голову, розповсюджують паніку щодо нацизму і т.д., дехто вже складає плани що з цим "нацизмом" робити далі. І можливо цей паросток свіжої крові в гнилому організмі сучасного українського парламентаризму буде придушений так само, як це робили протягом всієї української історії. Останній подібний приклад - початок 90-х.
Нам потрібна згуртованість і увага, не пусті істерики.
Зараз багато представників української інтелігенції фукають на "Свободу". І цим повторюють недалекоглядний сценарій великої кількості таких самих попередників.
Доки вони хапаються за голову, розповсюджують паніку щодо нацизму і т.д., дехто вже складає плани що з цим "нацизмом" робити далі. І можливо цей паросток свіжої крові в гнилому організмі сучасного українського парламентаризму буде придушений так само, як це робили протягом всієї української історії. Останній подібний приклад - початок 90-х.
Нам потрібна згуртованість і увага, не пусті істерики.
Те, що є така специфічна каста невдах, яким ніхто не дає важко спілкуватися з особами протилежної статі, я знала. Те, що вони люблять збиратися в свої збочені гуртки і займатися там всілякою хрінню, теж ходять чутки. Але ніколи б не подумала, що хтось з цих бідняг придумає тренуватися в іскустві соблазнєнія на мені.
( Однако )
( Однако )
Субота, 11 серпня. День 15.
Бокс. Чоловіки. Вагова категорія до 91 кг
1. Олександр Усик (Україна)
2. Клементе Руссо (Італія)
3. Тервел Пулєв (Болгарія), Теймур Маммадов (Азербайджан)
Фінал: Усик - Руссо - 14:11 (1:3, 7:5, 6:3)
UPD. Додано фотки з фіналу й нагородження - Daylife.com//Reuters//Getty Images. Відео - тут.
Зал "Ексель-центру" скандував "Україна", і 25-річний представник Львова Усик, який народився в Сімферополі(!), таки довів: упередженість суддів теж можна перемогти. У другому раунді Сашко відправив італійця на настил рингу, а після перемоги виконав між канатів запальний гопак із присядкою й розкруткою, та ще й пробігся із прапором. Ну й, само собою, оселедцем на голові. Кличкам і не снився такий натиск і така еспресія. Під час нагородження Олександр помахав уявною шаблею, а ГІМН СПІВАВ УГОЛОС!
Клас є клас: український козак із Криму Усик - чемпіон світу 2011 року, чемпіон Європи 2008 року. А в першому колі олімпійського турніру, нагадаємо, він вибив іншого фаворита - росіянина-дагестанця Артура Бетербієва, переможця ЧС-2009, ЧЄ-2006 і 2010 (у вазі до 81 кг).
Так Україна перед останнім днем Олімпіади піднялася на 14-те місце загального заліку, маючи 5+4+9=18 медалей.
Ця субота стала найурожайнішою - 5 нагород за день.
UPD. Сашко Усик - про своє козацтво, родину, гумор та спосіб швидкого прасування (зачотне інтерв'ю).
Бокс. Чоловіки. Вагова категорія до 91 кг
1. Олександр Усик (Україна)
2. Клементе Руссо (Італія)
3. Тервел Пулєв (Болгарія), Теймур Маммадов (Азербайджан)
Фінал: Усик - Руссо - 14:11 (1:3, 7:5, 6:3)
UPD. Додано фотки з фіналу й нагородження - Daylife.com//Reuters//Getty Images. Відео - тут.
Гопак навприсядки.
( ще 10 фоток >>>> )Зал "Ексель-центру" скандував "Україна", і 25-річний представник Львова Усик, який народився в Сімферополі(!), таки довів: упередженість суддів теж можна перемогти. У другому раунді Сашко відправив італійця на настил рингу, а після перемоги виконав між канатів запальний гопак із присядкою й розкруткою, та ще й пробігся із прапором. Ну й, само собою, оселедцем на голові. Кличкам і не снився такий натиск і така еспресія. Під час нагородження Олександр помахав уявною шаблею, а ГІМН СПІВАВ УГОЛОС!
Клас є клас: український козак із Криму Усик - чемпіон світу 2011 року, чемпіон Європи 2008 року. А в першому колі олімпійського турніру, нагадаємо, він вибив іншого фаворита - росіянина-дагестанця Артура Бетербієва, переможця ЧС-2009, ЧЄ-2006 і 2010 (у вазі до 81 кг).
Так Україна перед останнім днем Олімпіади піднялася на 14-те місце загального заліку, маючи 5+4+9=18 медалей.
Ця субота стала найурожайнішою - 5 нагород за день.
UPD. Сашко Усик - про своє козацтво, родину, гумор та спосіб швидкого прасування (зачотне інтерв'ю).
Про шокомоду
Jul. 18th, 2012 00:40Сьогодні випало мені стирчати на Петрівці досить довгий період часу. Щоб не нудитися, я обходила її вздовж і впоперек. І серед місцевих красот виявила досить вартісний уваги трешик. Є там недалеко від виходу з метро, той що з боку Макдональдсу, навіть не знаю як це назвати магазінчик одягу. Під пластиковою аркою, обліпленою табличками "знижки", на фоні екзотичних картінок з пальмами і красівими женщінами стоять напіводягнені манекени. А до входу прізивно стелеться червона доріжка ковьор невизначеного кольору. Ну, думаю, треба окунуцця в мір мєсного шопінгу, зайшла і відкрила для себе гібрид троєщинського базару з брендовим бутіком.
На перший погляд всьо як має бутив лучших домах Паріжа - купа одягу розсортованого по відділах, акуратно розвішаного, оздобленого табличками "нова колекція", "знижки" тощо, одяг такий модній ніби. І музичка вісьола грає - радіо Шарманка)) Придивляюся до тканин (бо пьостриє відтінки показалися занадто веселими, з тих, що люблять лишатися на тому, хто їх носив) - там пошив дуже інтригуючий. Та й на дотик ті матеріали такі ж приємні, як фіранки у троєщинських маршрутках.
І от, інтуїтивно прєдвкушая щось до біса інтірєсне, я беру пару таких шмоток і йду в примірювальну щоб сфоткати нєчьто прікрасне. Це все під "знаю, скора тібя патіряю", "бєлая стріказа любві" і прочєє.
Ібо надписи на листочках А4, дбайливо обведені рожевим маркером, мене конкретно заступорілі.
( нєчьто )
На перший погляд всьо як має бути
І от, інтуїтивно прєдвкушая щось до біса інтірєсне, я беру пару таких шмоток і йду в примірювальну щоб сфоткати нєчьто прікрасне. Це все під "знаю, скора тібя патіряю", "бєлая стріказа любві" і прочєє.
Ібо надписи на листочках А4, дбайливо обведені рожевим маркером, мене конкретно заступорілі.
( нєчьто )
Наприкінці "незалежності"?
Jul. 7th, 2012 15:31Зараз під УД чоловік 15-20. "Опозиційні" партії вчора заявили про "перемогу" й закликали всіх розходитися.
Що маємо: 20 років фіктивної незалежності привели до повної деградації дихаючого на ладан державного організму з традиційним ім'ям Україна. Колесо історії невпинно закидає нас на один і той же осточортілий відрізок часу.
Події 2004 року стали своєрідною репетицією - з одного боку суспільство виявилося готовим до змін. З іншого - стало видно, що будь-яка політична сила, яка вийшла з під крила Кравчуцько-Кучмівського кодла є апріорі безплідною щодо корисних дій на користь українського народу і державності. На це тоді ніхто не звернув уваги, і наслідки випливли буквально за якихось 5-6 років. Тепер маємо серйозну халепу - уряд знахабнілих гопніків, яким запливло мізки та очі невідомою отупляючою речовиною і вони, що називається, страх потєрялі.
Кілька варіацій їхньої мотивації:
- думка, що це може тривати вічно
- їм за те нічого не буде
- за спиною не чигає двоголова і триколірна потвора, що чекає слушного для себе моменту
- вони вважають потвору другом
- сподівання, що потвора їх пожаліє
- надія на відкладений капітал в іноземних банках і втечу закордон
-між вухами у них ниточка
( Далі детальніше )
Що маємо: 20 років фіктивної незалежності привели до повної деградації дихаючого на ладан державного організму з традиційним ім'ям Україна. Колесо історії невпинно закидає нас на один і той же осточортілий відрізок часу.
Події 2004 року стали своєрідною репетицією - з одного боку суспільство виявилося готовим до змін. З іншого - стало видно, що будь-яка політична сила, яка вийшла з під крила Кравчуцько-Кучмівського кодла є апріорі безплідною щодо корисних дій на користь українського народу і державності. На це тоді ніхто не звернув уваги, і наслідки випливли буквально за якихось 5-6 років. Тепер маємо серйозну халепу - уряд знахабнілих гопніків, яким запливло мізки та очі невідомою отупляючою речовиною і вони, що називається, страх потєрялі.
Кілька варіацій їхньої мотивації:
- думка, що це може тривати вічно
- їм за те нічого не буде
- за спиною не чигає двоголова і триколірна потвора, що чекає слушного для себе моменту
- вони вважають потвору другом
- сподівання, що потвора їх пожаліє
- надія на відкладений капітал в іноземних банках і втечу закордон
-
( Далі детальніше )
Дикість як межа
Jul. 4th, 2012 00:26Зараз нет вибухнув реакцією на мовний закон. І доволі часто зустрічається думка про те, що будь-які відкриті протестні дії безрезультатні. А ті, хто цим займається, ризикують виглядати дикунами (цікаво в очах кого, мабуть іноземної спільноти). Не торкаючись того, якими методами та чемна спільнота сама бореться з подібними викрутасами власної охуївшої влади, хочу дещо пригадати.
У буремному 1919-му уряд УНР неодноразово мав неприємні прецеденти з одним намаханим отаманчиком. Його звали Омеляном Волохом і він керував 3-м Гайдамацьким полком. Він ще на початку року висловлював ідею приєднання до совків, а після листопадової катастрофи, на загальній нараді, відкрито заявив про це перед Петлюрою і ко.
Де факто це було зрадою, за таке без суду і слідства мав відбутися розстріл. Про що й заявили Петлюрі кілька полковників. Але ні суду, ні слідства над цією справою не було, бо Волох випрохав у головного отамана помилування. А потім просто перестав виконувати його накази. За кілька днів один з командирів 3-ї Залізної дивізії запропонував Петлюрі захопити і роззброїти цього засранця разом з його Гайдамаками. Але, увага, Симон Васильович був проти кровопролиття і відмовився від таких дій.
Тієї ж ночі отаман Волох захопив державну скарбницю (!) і зі своїми хлопцями від'їхав до табору більшовиків.
Ну, його все одно в 37-му розстріляли, але.
Як на мене, це дуже показовий приклад, який мусить бути щепленням від подібних епік фейлів.
У буремному 1919-му уряд УНР неодноразово мав неприємні прецеденти з одним намаханим отаманчиком. Його звали Омеляном Волохом і він керував 3-м Гайдамацьким полком. Він ще на початку року висловлював ідею приєднання до совків, а після листопадової катастрофи, на загальній нараді, відкрито заявив про це перед Петлюрою і ко.
Де факто це було зрадою, за таке без суду і слідства мав відбутися розстріл. Про що й заявили Петлюрі кілька полковників. Але ні суду, ні слідства над цією справою не було, бо Волох випрохав у головного отамана помилування. А потім просто перестав виконувати його накази. За кілька днів один з командирів 3-ї Залізної дивізії запропонував Петлюрі захопити і роззброїти цього засранця разом з його Гайдамаками. Але, увага, Симон Васильович був проти кровопролиття і відмовився від таких дій.
Тієї ж ночі отаман Волох захопив державну скарбницю (!) і зі своїми хлопцями від'їхав до табору більшовиків.
Ну, його все одно в 37-му розстріляли, але.
Як на мене, це дуже показовий приклад, який мусить бути щепленням від подібних епік фейлів.
Моє місто боїться дощу
Jun. 7th, 2012 00:44Велике, сіре і страшне почало насуватися з боку Московського мосту. Воно непомітно оповило все навколо. І навіть в задушливій маршрутці, крізь гул давно не ремонтованого мотора, стало відчутно загрозливу тишу, що запанувала зовні. Щойно світило сонце, аж тут стало геть темно, тривожні вогники автівкових фар заблимали на узбіччі. Вщухло все, дерева, будинки і, здавалося, саме життя. Тільки якась відчайдушна пташка зринула вгору та за мить зникла в передгрозовому вакуумі.
