Борхес. Поезії

[eustafius]

Купила сьогодні збірку віршів Борхеса від Кальварії. І щиро засмутилася. Переклад дуже важкий і заплутаний, як на мене. Якщо співставити інтерпретацію "Лабіринту" Григорієм Латником і Вадимом Алєксєєвим, то це зовсім різні речі. До прикладу:

ЛАБІРИНТ
Оцих тенет камінних, що круг мене,
і Зевсу не розбити. Я геть-чисто
забув, ким був. Ненавсна, імлиста
вздовж стін одноманітних, тороплена
дорога - моя доля. Коридори
ведуть у заокруглені секрети
в кінці років. Негарні парапети -
їх тріщинами час покрив суворий.
У поросі безбарвному миттєво
в сліди, яких боюся, втупив зір я.
У ввігнутих почулись надвечір'ях
чи рев, чи то луна сумного реву.
Я знаю, що є в тіні Інший; вперто
Він шле самотність довгу течією;
її плетуть і розплітають феї,
Він прагне крові й мусить смерть пожерти.
Ми - в пошуку обоє. Хай би нині
зробилося останнім днем терпіння.
(Латник)


В ЛАБИРИНТЕ
О, ужас! Эти каменные сети
И Зевсу не распутать. Измождённый,
Бреду сквозь лабиринт. Я осуждённый.
На бесконечно-длинном парапете
Застыла пыль. Прямые галереи,
Измеренные долгими шагами,
Секретными свиваются кругами
Вокруг истекших лет. Хочу быстрее
Идти, но только падаю. И снова
Мне чудятся в сгущающемся мраке
То жуткие светящиеся зраки,
То рёв звериный. Или эхо рёва.
Бреду. За поворотом, в отдаленье,
Быть может, затаился наготове
Тот, кто так долго жаждал свежей крови,
Я столь же долго жажду избавленья.
Мы оба ищем встречи. Как и прежде,
Я верю этой меркнущей надежде.
(Алєксєєв)

Зрозуміло, що художній переклад, це складна і доволі суперечлива справа. Але є певні межі, в рамках яких можна більш-менш уникати гострих кутів, дотримуючись канонів милозвучності, легкості й передачі настрою та сенсу твору, близькою до авторської. 

Стиль викладу кальваріського варіанту відволікає від самої поезії Борхеса. Погляд чіпляється за важкі вербальні  конструкції, подекуди застрягає на словах типу "катедра" чи "міт",  або ж думка вгрузає в якихось інших хитровумних штучних оборотах. А так хочеться якісного україномовного перекладу, без усього зайвого, щоб на одному подиху....
п.с. наприклад  ось так

Comments

[eustafius.livejournal.com]

дякую за посилання)
виявляється це тільки шапка айсберга....(

[chita-i.livejournal.com]

Так, мене завжди дивувало, як молоді покоління чомусь вирішують, що все, що з ними відбувається, то вперше, і навіть, ух, що це вони винайшли кохання. :)) і що "попередні" мало чого тямлять. А виявляється, всі ми ланка одного історичного ланцюга, і такі, які ми є, виходить, було передумовлене чи "запрограмоване" уже досить давно. Все відбувається не так спонтанно і логічно, як може не здатися, якщо навіть погано уявляємо, що було з нашими попередниками зовсім не так давно. Я вибачаюсь за такі "виховальні" слова, це, навіть, не зовсім для вас, це для мене самої. Я нікого не спромагаюсь повчати. То я думаю вголос.

[eustafius.livejournal.com]

ага, знайоме відчуття, це класика)
ми схильні або ідеалізувати минуле (от колииись любили, а сійчас яка там любов...), або дійсно вважати, що ми найроздупльонніші за всі попередні покоління, бо те, що відчуваємо ми, їм і не снилося)
але так було і так буде. мабуть, так треба....)

[chita-i.livejournal.com]

Я рада, що ви зі мною погоджуєтесь. Може, так і треба. Тільки ось хочеться запобігти виконуватись знов тій маніпуляції совку, коли на початку революції навмисно посварили покоління, і тепер приходиться співжити з "інтелігеціями розриву", як каже Забужко.