Як я на мордобої ходила дивитися

[eustafius]

Вчора відвідала ІІІ Олімпіаду бойових мистецтв. Враження канєшно феєричні. Загалом я звикла, що хороша організація турнірів з єдиноборств у нас трапляється рідко, але такого бачити ще не доводилося.

Дійство проходило у приміщенні Палацу спорту. Людей назбиралося вкрай мало, ціна квитків коливалася від 50  до 150 грн. Посеред залу були розташовані різнокольорові татамі, штук 6-8 і один ринг в кінці залу. Огляд був паршивий, особливо в некошерних місцях за 50 грн) Ситуацію не врятувала навіть відеотрансляція, монітори там геть малі, а оператор знімав чомусь канати.

Не дивлячись на те, що була велика кількість татамі (мабуть для того, шоб як у людей аби створити атмосферу закордонних міжнародних олімпіад), за увесь час проведення заходу було використано лише три з них. Поміж усім цим особливий антураж створювали такі деталі, як вільне пересування глядачів залом (під кінець більша частина була зосереджена прямо навколо бойових майданчиків, куди зазвичай нікого, крім учасників не пускають). Охорона купками бігала від одного місця проведення боїв до іншого, здавалося, що цей процес і є їхнім головним завданням вечора.

Апогеєм цього дійства стало те, що посеред заходу жваві хлопці в спортивних костюмах почали хутко розбирати татамі і складати його так, ніби навколо не відбувалися змагання, і в залі не було вже глядачів. Наш сектор почав діко ржать (аби не плакати). Для повної картини не вистачало лише злих прибиральниць, які б повиганяли нас швабрами нафіг.

А тепер ремарка:  ця олімпіада буде зафіксована в Книзі рекордів України в категорії «спорт - масові заходи». 
Захід був широко розрекламований, яскравими плакатами було завішане метро, в неті писали, що учасників очікується не менше тисячі (виходить набагато більше ніж глядачів, що прийшли). А останні мали змогу насолодитися унікальним видовищем - розборкою татамі, при чому зовсім за невеликі гроші. Є чудо-відео, викладу, як тільки повернеться із Запорізької області).

Взагалі склалося враження, що це якісь районні змаги в місцевій школі. Спортсмени міжнародного класу тинялися савдепівськими коридорами як неприкаянні. В першу чергу було соромно перед іноземними гостями, такого вони собі точно не могли уявити. 
Ну й вішенкою на цьому лохотронському тортику красувався ведучий заходу. Який ні бєльмєса не пєтрає у БМ і триндів шопопало. Особливо радували перли на кшталт "а тепееер ви побачите неймовірррні видовища! будуть застосовані фантастичні прийоми, тому що в цьому виді немає боротьби" (??) тоїсть видовищною може бути тільки ударка в стійці?)) 

Але це про організацію. Загалом я собі наспілкувалася з купою приємних і цікавих людей (серед яких виявився й Fu Biao (голова Пекінської Школи Шаолінського Ушу, він був одним з організаторів турніру з бойових мистецтв у Пекіні, де наш козак Тарас Піхуник здобув золото).

Відбулося навіть одне приємне жж-шне розвіртуалення, з remurka (як вона сказала - де б ми ще побачились))

І трохи про самі види БМ, їх там було представлено чимало. 
Почалися турніри з лайтових видів - карате шотокан, сегу будо, таолу, кураш. 
Ну, з шотоканом все й так було ясно, поєдинки нагадували оце. З перерахованого сподобалось таолу, зокрема  Костя Матулевський, тільки вчора він показував стиль п'яного майстра. 
Хортинг за правилами дуже схожий на фрі-файт, тільки форма у них дивна - майка й шорти, ніби чуваки собі вранці встали й пішли чистити зуби, а не виступати на змаганнях (але краще нехай гарно б'ються в непоказному вбранні, ніж у крутому шматті, але хріново).
Вразили бійці кіокушину, із захисту в них лише капа і мушля. У фінальних боях не було ні рукавичок, ні щитків на ноги (що казати про шоломи чи бандаж на груди, як наприклад в ушу-саньда). Кімоно в них канєшно красівенні. І там набивка така, що любий таєць позаздрить. 
До речі, муай тай теж порадував (хто б сумнівався)). І Вай Кру непоганий вдався їм і колінами добре працювали. 
За інтригуючою назвою комбат дзю дзюцу сховався майже аналог бойового самбо. Я бачила тільки поєдинок між казахстанцем і бійцем з Афганістану. Досить потужний видався бій.

Отакі суперечливі враження. З одного боку - неприємний осад і впевненість, що на цю олімпіаду більше ніколи не піду. З іншого - все-таки відвідування подібних заходів надихають. Можливо, з часом наші навчаться проводити їх достойно. 

Comments

[eustafius.livejournal.com]

так не проблема, я щітаю. якщо ти відповідаєш цим критеріям)

[eustafius.livejournal.com]

це як?)

[eustafius.livejournal.com]

канєшно буде!)

до речі, як там нога? то був вивих? що ти з нею робив (в сенсі,як лікував)?

[eustafius.livejournal.com]

зламав?! 0_о
ого. ну ти дєржись. дійсно, зараз ногу не варто навантажувати. варто з маленького починати, просто ходити потроху. а там по самопочуттю.
а в село да, якщо там є інтернет, тікати можна))

[eustafius.livejournal.com]

ну, якщо там є з ким поспілкуватися розумним, то нашо ті інтернети!)
от в селі моєї бабці то мрак. там тільки нетом і можна рятуватися
твоє, до речі, в якій області?

[eustafius.livejournal.com]

круто)
з нашими селами треба щось робити. бо суцільна пічаль вимальовується. якщо центральна і західна Україна ще добре почуваються, то північ (особливо Сумщина з Чернігівщиною) деградують й вимирають тотально. не знаю, що робиться на сході, не була. південь, він більш якийсь урбанізований в тому плані

[eustafius.livejournal.com]

дійсно крапля. просто я як згадаю ту ж саму Чернігівщину, її старече або молоде, але спите обличчя... стає дуже сумно і стрьомно

[eustafius.livejournal.com]

так. такі процеси відбуваються вже давно в Росії. там цілими селами в запій йдуть.... в нас подібні тенденції