Як я вчителювала

Дописую ось всі звіти по своїй пед. практиці й мимоволі мене окутують різні думи з приводу.
Відразу згадалося, як я все дитинство мріяла бути вчителькою. Пам'ятаю, всі діти як діти, після школи додому, а мене звідти ледь не виганяли) Вершиною мічтаній був класний журнал, в якому хтілося понаставляти всім якихось оцінок, перевірка зошитів червоною ручкою й писання на дошці......
Згодом, звичайно, мрії кардинально змінили свою траєкторію руху, але коли ось випала нагода побути в шкурі педагога, я таки зраділа.
Загалом, мушу сказати, діти зараз не ті що раніше. Особливо в центральних школах столиці. Там де була я, хоч і нема камер спостереження по периметру школи, а під школою - хамерів та мазератті, проте наліт пантоватості трохи відчувався.
Але то таке.
Щоб було найбільш весело, обрала собі шості класи (бо ті що менші - хоч і мають нульову дисципліну, але таки слухаються, а ті що старші - хоч і не слухають але поводяться добре).  І приготувалася до найгіршого:) Заздалегіть встигши запастися кількома прийомами психологічного терору, на випадок критичних моментів у їхній поведінці.
Бо перед тим, посидівши на уроках свого вчителя-методиста, побачила що вони можуть добре пригодитися. Особливо після того, як той вчитель ледь не побився з учнем, викручуючи тому руки(!!) аби забрати зошит з "морським боєм"......
Але всі мої побоювання себе не виправдали. Перший урок пройшов на "зе бест")
Дітки - прєлєсть! Правда, активними були лише хлопці, дівчата тихо слухали музику й читали книжки німецькою мовою (школа з поглибленим вивченням дойчу). Але мені для спілкування й хлопців вистачило)) Тим паче, тема була жирна - стародавній Рим. І розповідала я інтірєсно (місцями аж занадто)) Бо після оповіді про римський пролетаріат, життя якого я порівняла з веселим бомжуванням (староримські пролетарі - колишні селяни з громадянськими правами, яких сенат піддобрював безкоштовними цирковими виставами і їжею), один хлопчина з першої парти захоплено вигукнув: "Хотів би я бути бомжем в стародваньому Римі!" Вчитель, що був присутній на уроці ледь з місця не впав)) Ну, мені теж було весело (уявляю, приходе дитина додому й заявляє батькам....).
Так шо я вирішила не підривати засади майбутнього України й не пов'язувати свою долю з педагогікою))
Хоча згадувати буду з легким сумом (таки сподобалось вчителювати!).