Вбігаючи в пусті кімнати,
як у відкриту але приховану частину свого підсвідомого,
відчуваєш вологу прохолоду незасклених вікон,
перетриману незайманість голих стін,
які занадто довго чекали,
що в їх оточенні хтось поселиться й буде за ними доглядати.
Їхні мрії втратили свої кольори
й трансформувалися в аскетичну відчуженість бетонного двоколору.
Сіре й чорне.
З мінливими барвами небового краєвиду,
за кордоном відсутності скла в потрісканих рамах.
Оманливе відчуття пустки зникає, стає зрозуміло, що все тут залагоджено. Так_як_треба.