про романіста свого життя
Jun. 1st, 2010 17:12Вчора, з
dzynzo були на презентації нової книги Романа Шпорлюка "У пошуках майбутнього часу". Про цю презентацію дізналася випадково, і так як Шпорлюк є досить поважним і цікавим дядьком в історичних колах, ще й його стара праця в мене на полиці завалялася ("Комунізм і націоналізм. Карл Маркс проти Фрідріха Ліста"), то подія видалася привабливою, хоч трохи й остерігалася що може бути нудно.
Нудьгувати, на щастя, не довелося. Маленька зала виявилася забитою переважно старшим поколінням науковців, жменькою студентів (підозрюю, могилянців) і кількома журналістами.
Книгу перед тим прочитати не вдалося, тому нашвидкоруч переглядала примірник свого сусіда, співробітника книгарні. Вона складається зі статтей і есеїв, написаних Шпорлюком за період від 1960-го й до 2009 рр. Але зміст побудований хронологічно навпаки - починаючи з 2009-го.
Досить цікава річ, сьогодні лише почала читати і вже застрягла у передмові Грицака - якось так звиклося мені сприймати добірний науково-інтелектуальний стиль мислення, пересипаний соковитими виразами та словами, скептично, як псевдоінтелектуальний пафос. А тут дилема - з одного боку читаєш про породу центральноєвропейських джентельменів і мимоволі посміхаєшся високопарності письмових форм, а з другого боку розумієш, що це інакша категорія людей, вони з іншого виміру, навіть з іншого століття. Як казав Шпорлюк "я людина того часу, і в моєму віці мислять вже історичними категоріями". Тому, вимикаючи свій набутий з часом імунітет до подібних речей, зізнаюся в щирій любові до отаких людей-явищ, спілкування з якими (навіть через книжки чи статті) не те що надихає, воно таки "будить відчуття інтелектуальної спраги" (с).
Бо коли людина, за плечима якої півстоліття наукової праці в найбільш відомих вузах світу, в численних нарисах, монографіях, збірках тощо, коли ця людина з посмішкою називає себе "псевдоспеціалістом з модерної історії", це якось підкуповує, чи що......
А поки читаю книжку, думаю, вражень буде багато.
Нудьгувати, на щастя, не довелося. Маленька зала виявилася забитою переважно старшим поколінням науковців, жменькою студентів (підозрюю, могилянців) і кількома журналістами.
Книгу перед тим прочитати не вдалося, тому нашвидкоруч переглядала примірник свого сусіда, співробітника книгарні. Вона складається зі статтей і есеїв, написаних Шпорлюком за період від 1960-го й до 2009 рр. Але зміст побудований хронологічно навпаки - починаючи з 2009-го.
Досить цікава річ, сьогодні лише почала читати і вже застрягла у передмові Грицака - якось так звиклося мені сприймати добірний науково-інтелектуальний стиль мислення, пересипаний соковитими виразами та словами, скептично, як псевдоінтелектуальний пафос. А тут дилема - з одного боку читаєш про породу центральноєвропейських джентельменів і мимоволі посміхаєшся високопарності письмових форм, а з другого боку розумієш, що це інакша категорія людей, вони з іншого виміру, навіть з іншого століття. Як казав Шпорлюк "я людина того часу, і в моєму віці мислять вже історичними категоріями". Тому, вимикаючи свій набутий з часом імунітет до подібних речей, зізнаюся в щирій любові до отаких людей-явищ, спілкування з якими (навіть через книжки чи статті) не те що надихає, воно таки "будить відчуття інтелектуальної спраги" (с).
Бо коли людина, за плечима якої півстоліття наукової праці в найбільш відомих вузах світу, в численних нарисах, монографіях, збірках тощо, коли ця людина з посмішкою називає себе "псевдоспеціалістом з модерної історії", це якось підкуповує, чи що......
А поки читаю книжку, думаю, вражень буде багато.
no subject
Date: Jun. 1st, 2010 16:10 (UTC)