З поточного

Кілька днів тому виявилася у мене вільна хвилинка, і я зробила публікацію на одному рускоязичному сайті про моду. Публіка там різношерста в національному плані - українці, білоруси, росіяни, грузини, казахи і т.д.

Публікація була на тему українського національного одягу. Базувалася на фото Анни Сенік, більше відомої як Ladna Kobieta (http://www.ladna-kobieta.com.ua/). І серед прекрасних фото з вишиванками було кілька з вояками УПА та Чорним козаком. Я трохи стрімалася, що будуть нєгодующі, але передбачити того, що сталося, аж ніяк не мала можливості. За добу стаття набрала більше 600 коментів, це було епічне побоїще. Набігло кілька десятків самок колорада (в переважній більшості, звичайно, з Росії) і охрестили мене провокаторшою століття, фошисткою світового масштабу та іншими почесними званнями. При чому, накинулися саме на фото з вояком УПА. Про Чорного козака путінська пропаганда якось упустила, мабуть не на часі їм те зараз.

Головним аргументом епічної провокації з мого боку було те, що це я спеціально перед дев'ятим мая (Господи, он воно що, скоро ж ця дата!) таку єресь вчинила. А на мою скромну думку про те, що це ніякий не празнік, а день пам'яті про трагедії людських життів та вшанування загиблих, всі остаточно осатаніли і цілою зграєю пішли вимагати в модераторів видалити окаянну єресь. Найбільш ліберальні пропонували видалити і переписати, вишиванки окремо, вояків нафіг. А радикальніші вимагали ще й забанити мій акаунт.
Особливо войовничі козиряли глибокими познаніями в історії, на кшталт того, що УПА засудили в Нюрнбергу.

Публікація прожила 2 неповні доби. Не зважаючи на те, що більшість коментаторів підтримала сторону автора. Українки молодці, задали небаченого на таких ресурсах дрозда войовничим ватницям. Дуже багато листів підримки я отримала в приваті. Найцікавіше те, що представники інших народів ніяких претензій не мали. Але адміністрація видалила статтю без попередження і пояснення. Сайт дарма, що російськомовний, але створений українцями. Загалом українки мені досі пишуть у приват, вражені зникненням статті.

Висновків є купа. І про невиліковність зомботрадиції відомої сторони, і про оперативність та згуртованість зомбоперсонажів (на контрасті - наші люди зазвичай завжди м'які, толерантні і дуже виховані для таких контактів). Та ще купа всього.

І якось від того так тоскно стає, особливо, якщо це накладається на читання новин з півдня та сходу. Але сьогоднішній день, який я провела у поїздках незвичними місцями Києва, мене розвеселив та вселив вперту і остаточну надію на те, що все ж таки цей кошмар закінчиться. Як в локальному, так і в глобальному хронологічному сенсі. І два аргументи:

1. (з почутого вдень)
- "Чемодан, вокзал, росія!" - лунає бадьорий та впевнений голос бабці, що в підземному переході продає огірки та редиску.
- "А в нас танки кращі!" - чути з розмови групки хлопчаків 11-13 років на мікрорайоні.
- "Слава Україні!" - читається на синьо-стрічці якогось хлопця в тролейбусі.
2. (з прочитаного щойно)
Originally posted by anoushe at О сепаратизме и девушке Наташе.

Оригинал взят у maryxmas в О сепаратизме и девушке Наташе.

Originally posted by diana_ledi at О сепаратизме и девушке Наташе.

Я в день получаю множество звонков.
И такое же множество делаю сама.
Координация, вопрос-ответ: "Дошли посылки? Что надо? А этому подразделению? А вам? А какой модели, а сколько?"
Или: "И срочно, срочно сделать рентген, сфотографировать и выслать мне, будем договариваться в хорошем отделении."
Или: "Слушай, тут у нас ребята прозревают..."

И это последнее мне дороже всего.
Это звонки не по делу, это звонки "А поговорить?", они страшно отвлекают от бега, но бросаю всё и слушаю...
Это звонки из армии и Нацгвардии.
От ребят, которые сейчас идут и едут по Украине - в знакомые ранее города, города, где они бывали по-гражданке, где учились и работали, в незнакомые ранее города и сёла, где они никогда не собирались бывать, потому что ну что там делать, на Донбассе, то ли дело Львов...
От ребят, которые вроде бы и знали свою Украину, да, как оказалось, не совсем...
Украину востока и юга, поднятую, если верить новостям, волной сепаратизма и отчаянного желания прильнуть к лону матушки-России.
Это если верить новостям. Специфическим новостям.
Не-не, я не читаю перед обедом советских газет - но невольно, краем уха и услышишиь. Что-де бедные мирные жители Славянска сейчас готовятся дать отпор украинским карателям. Что-де украинская армия под деревней Кутузовка...

Ой, подождите. О деревне Кутузовка - это случай особый. Это вкусное. А вкусное на десерт.

А в основном здесь будет поцитатно, от армии и Нацгвардии, удивлённое, ошеломлённое, восхищённое - и вообще, сепаратизм, говорите?
Ну-ну...

( Read more... )