Чорний ворон. І я туди ж

Трохи слідкувала за скандалом навколо "Чорного ворона" Василя Шкляра. У френдстрічці час від часу з'являлися нагадування про це, тож вирішила й собі прочитати роман. Тим паче, що тема поневірянь Армії УНР в 20-х роках ХХ ст. мені дуже близька.
З бажання придбати цю книгу вийшла ціла історія)
Спершу подалася в книгарю Є, що на Контрактовій, там повідомили що всю партію розібрали, наступну чекають через тиждень. В сусідній книгарні виявилася така ж ситуація, порадили заглянути за кілька днів. Думаю, ого, оце піар дає. Їду на Петрівку, заходжу у відділення "україномовна книга" і питаю в продавчині чи є в них "Чорний ворон". Вона сміється й каже, звертаючись до чоловіка, який стояв поряд, якого я не відразу помітила: "От бачите, а Ви питаєте, чи варто купувати". І тільки тут звертаю увагу, що він тримає в руках того ж таки "Чорного ворона" :) Купили разом, посміялись, трохи втрьох потеревенили. Чоловік заодно розповів свої враження про "Записки самашедшого" Ліни Костенко. Сказав, що так і не дочитав, бо дуже псує настрій загальна песимістичність роману.
Що найцікавіше, вже з перших сторінок зрозуміла, що роман реально цікавий, читабельний і навіть захоплюючий. Бо очікувала, що будуть враження, на зразок тих, які виникали в 6-7 класі від прочитання шкільної програми. Але обійшлося)
Коротше, тим хто сумнівається, раджу)
 

 

Сотник кінної сотні полку гайдамаків Холодного Яру Іван Компанієць, 1920 р.