рефлексії на тему анархічного індивідуалізму українців

В дитинстві, перечитавшись історичних романів і просто підручників з історії, я думала, що живу в нецікавий час. Бо тоді, під впливом духу шальоних 90-х, коли голови дорослих закрутив дикий капіталізм, а з моєї  ще не вивітрився дитячий максималізм, в повітрі витала  ілюзія незалежності і сякої-такої демократії. Думалося, що ця епоха навряд чи видасть щось цікаве, таке, що в голову не вкладеться. Герої з антигероями залишились в минулому, як і причини, які їх породили. Здавалось, наша участь - аналізувати, згадувати і думати "а якби...". Проте час швидкоплинний і наслідки його змін незбагненні. За часів кравчуко-кучмізму вистачало своїх безглуздь, але тоді те все списувалося на молодість держави, на тимчасовість тих помилок, і таки жила велика, досить реальна надія на краще. Саме вона й вилилася в події 2004 року. Процес здавався незворотнім, свобода невичерпною, а загальний безлад - хвилинним побічним ефектом. В результаті, навіть найзвихнутіші скептики не могли передбачити того, що відбувається зараз. ( Власне рефлексії )