гвавт

Ранок. Передробоча метушня біля ст. метро Лісова. Відриваюся від натовпу що висипався з новоприбувших тролейбусів-маршруток, і швиденько прямую до продуктового базару, десь на початку має бути ятка з різноманітними горішками та сухофруктами. Там неспішно хазяйнує чорнокучерява особа чоловічого роду і кавказької зовнішності. У нестримному бажанні накупити собі поживної продукції і встигнути на роботу застигаю в очікуванні коли на мене звернуть увагу.
- Чєво вам, девушка?
- Горішків
- Скока?
Згадуючи що в кишені лише 20 гривень, а до найближчого банкомату геть неблизько, прикидаю що якщо брати по 50 гр. різних видів, то це буде не тільки корисно але й різноманітно, починаю:
- 50 грамів мигдалю.......
- Ха, ви аткуда прієхалі?
Від подиву різко замовкаю і втуплююсь на нього нераздупльонним поглядом.
- А що, у вас товар кілограмами продається?
- Да.
- А чому на цінниках грами зазначені?
- Я што, абязан пєрєд вамі атчітивацца?
- Я ваш покупець, і маю право ставити питання
- Вот закончу раскладиватса тагда і буду разгаварівать.

Вже повільніше прямуючи до метро хаотично розмірковую над тим, з якого дерева  звідки ж я могла приїхати, чи не надто я нахамила вельмишановному крамарю, і чи не повернутися мені назад і дати по пєчєні вибачитися за своє хамство. Але потім згадала що через кілька хвилин після моїх вибачень обов'язково з'являться побратими пана крамаря й подякують мені ще краще. Чула, так завжди буває....  

Пригода минула а роздуми залишилися. Так в чьом же сіла брат?  А правда де?....