на завтра

Ну шо, таваріщі, завтра 24 серпня. ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ.
Різні думки приходять в голову....... Коли друкуєш прес-реліз й виділяєш жирним шрифтом "16-та річниця", а навколо тебе знайомі морди АПСУЖДАЮТ з чого краще почати святкування(?) - с шампанскава ілі же сразу за водкай сбєгаць... Коли натрапляєш в неті на такі відверто тупорилі сайти націоналістичного спрямування (суперечки на форумах, розмовиви в асьці й блаблабла), шо тебе починає нудити. Коли ти лише найближчим людям можеш відповісти на "Слава Укараїні!" - "Героям Слава!" а не "Йди нах!". 

Амбівалентність за Блеєром - основинй критерій шизофренії, а за умовами нашого життя - норма психологічного стану. 

Від кого чи від чого залежить те, чи зуміємо ми зламати й переступити цю бутафорію з усіма її симулякрами? 
Кому це потрібно? І головне - ЯК це потрібно? Може проблема в тому, шо у всіх начебто одна мета, схожі засоби аби її досягти, а насправді кожен уявляє геть протилежну картинку щастя?..........
Не хочу довго розводитися на тему морально-етичних, суспільних, релігійних, філософських, ідейних, особистісних, громадських, глобальних, місцевих, топографічних, альтернативно-аналітичних, трансцендентних,растаманських,  політичних, мистецьких, гендерних, економічних, й ше фіг зна яких умовностей, вони всеодно десь перетинаються, зливаються, переходять одне в одне, трансформуються........ А проблема лишається. І чомусь мене це турбує.
Тож, кого зі святом, кого просто з днем, який щось символізує, каталізує якісь почуття, викликає якісь асоціації. 
п.с. от мені наприклад хочеться ліпити всім рускагаварящім особам на лоба наліпку НЕ БУДЬ ХУЙЛОМ, РОЗМОВЛЯЙ УКРАЇНСЬКОЮ!! (dzynzo зрозуміє)