хвилина мовчання

Це вже традиція така склалася, діставати з минулого болючі моменти і подавати їх під вигідним ідеологічним соусом з метою відволікання від сучасних, реальних проблем. Таке окозамилювання набирає все безглуздіших обрисів. В країні під землю йдуть цілі селища, одні гинуть в шахтах, інших добиває міліція, процвітає безробіття і корупція, ціни ростуть а зарплати падають і при цьому по пів року не виплачуються, ніхто не звертає уваги на поширення екологічних катастроф, зате в нас є грунтовна причина поскорбіть. Звичайно, мені до болю прикро і за голодомори, в яких вимерло півродини моїх бабусь і дідусів, за війни, в яких зламалися мільйони молодих життів і доль, за репресії, в яких потух добрячий шмат нашого генофонду. Але станом на сьогодні нас більше має хвилювати наше життя і життя наших майбутніх дітей, яких реально страшно народжувати в таких умовах. А  нас закликають  скорбіть в день початку превентивної війни одного тоталітарного монстра з іншим.
Порівняно з цим, привітання ветеранів з днем перемоги кліпом від Єви Браун виглядає не таким вже й дибілізмом.

Обидві ідеї рівноцінні в своїй придурошності.
 

(кліп знайшла на сайті РАГУ.ЛІ)