ложка оптімізму

Осінь це завжди прекрасно. Пора всеохоплюючої ностальгії та мрійливого трансу в які беззастережно кидають нас плантації жовтогарячого листя під ногами і над головою. Табуни хмар в глибокому і осінньо-синьому небі, теплі вельветові жакети з різнокольоровими шаликами в тон настрою і колготкам. Запашні кавові посиденьки в затишних закутках осіннього міста, шурхотливі сторінки улюблених книг, краплі дощу на носі і малиновій парасольці..... А ще павутиння в росі, соковитий і холодний виноград, запах паленого листя та фрагменти кольорових снів що губляться в густих осінніх туманах....
І пофіг що за вікном тепліше ніж в тому приміщенні де тобі доводиться працювати. Що в сусідньому відділі зі стелі відрами падає вода, вона виливається прямо з вентиляційних люків, бо наші відповідальні і гіперпрацьовиті сантехніки ціле літо перевіряли справність водопровідних труб і тепер ми маємо змогу моржувати просто на роботі. Пофіг що містом гуляє ІстЕрІя епідемія пов'язок, зате якраз в такі моменти люди стають добрішими і живуть яскравіше (а раптом завтра тойво, треба терміново радіти життю)) 
Такшо ця часниково-лимонно-медова осінь не така вже й поганенька, главноє, додавайте до неї побільше барвів, хорошої музики, привітних посмішок, гарячих поцілунків і теплих слів, а з цим набором ніякі антибіотики не зрівняюцця ;)