Nostalgia

Кілька хвилин до завершення робочого дня. 
На вулиці дощ.
Все нагадує осінь. Осінь, як оновлення, осінь як сумовитий початок чогось нового.
Такий приємний, затишково-таємничий початок....................
А ще якийсь ностальжи-музон в сусідньому відділі. Показились всі чи що......
Знаю ж, що ось тільки вийду на вулицю і все це ретро розсіється. 
І знову буде літо, все стане на свої місця.
Але поки згадаю........

Коридорами, стінами, вікнами
Тіні тікають опівдні
Лишаючи згадку там, 
Де тільки-но
Гралися в вічність.
Вітер розносить запахи
Холодних, але світлих приміщень,
Де ховаються зовнішні звуки
Знайомі, ніби з дитинства.

Форсовані миті колишнього...........

Золотавими барвами падає листя на вулиці
Усі почуття змелися в якийсь унісон
Давні спогади у вихорі губляться,
У вихорі гострих чуттів,
Де той сон?..............

Відкрита уява грається з власними враженнями.
Жлобська естетика криє в собі ключ до розгадки,
Жеби хто зрозумів,
Що саме треба ним відкривати.......

Літо, старий миршавий патризан в загубленому лісі прийдешнього. Він ще не знає, що його війна вже давно добігла свого безславного кінця. Осінь. Королева обдарованих блазнів. Вже танцює свою руду кантану......... Нехай, бо коли ще ми так розважимося?.....