(no subject)

Виснажуєш себе безперервними емоціями, 
губишся в навколишніх хронологічних конвульсіях, 
будуєш геніальні плани й тут же про них забуваєш, 
протягом кількох зайвих думок. 
Присвячуєш свій настрій людям, які про це не знають, 
подумки розмовляєш з речами, 
які не можуть тобі відповісти,
 навіть, якби хотіли, 
але не захочуть, бо вони на це не здатні.
 Але звідки ти про це можеш щось знати?
 Звідки взагалі беруться самовдоволені, 
наглі оцінкові судження про когось, 
а чи про щось? 
Безапеляційні вердикти, 
які тупими штампами 
падають на ті чи інші події, вчинки, особистості, речі........
  Ненавидиш всіх за те,
 що вони сприймають тебе не_таким_яким_ти_є, 
хоча й розумієш, 
що сам ніколи не дізнаєшся якими_всі_є_насправді.
 Але ти й страшенно радий з того.
 Якби всі все знали, 
це було б не_цікаво.