Еміграція. Скоро буде. Чергова хвиля?

[eustafius]

Ще два роки тому я переконано не сприймала будь-яких емігрантських ідей. Вихати? Та ви що, це роблять або слабаки, або шалапути, яким байдуже що буде далі з Україною. Трохи згодом почала до цього ставитися спокійніше. Мене саму відівдували думки про навчання за кордоном, і перспектива кількарічного життя десь поза межами України. Але і надалі я категорично не сприймала і не розуміла тих, хто виїжджав, або мріяв звалити звідси назавжди. Відтоді минуло не так вже й багато часу, але відбувся цілий шквал подій, які змусили замислитися над категоричним підходом до цього питання.

 

Що маю наразі? Чітке усвідомлення того, що розумію цих "зрадників". В моєму оточенні добрих 60% близьких і просто знайомих людей (якщо не рахувати діаспору) так чи інакше дотичні до міграційного процесу. Хтось поїхав вчитися, хтось працювати, дехто там вже на ПМЖ, левова часка вже планує виїжджати. З цієї кількості більша половина народу виїхала не назавжди, принаймі вони так планували або планують. Але вже за кілька місяців перебування закордоном (переважно це Євросоюз, Канада чи США) багато хто змінює свої плани, хтось, я впевнена їх ще змінить.
Якщо брати всі великі еміграційні хвилі українців за кордон, то пеша хвиля ( з кінця 19 ст. до Першої світової) мала суто економічний фактор - їхали переважно працювати будь де, будь ким і за невеликі гроші. Друга хвиля (між двома світовими війнами) була спричинена міжвоєнною політичною ситуацією, тоді Україна втратила добру кількість перспективної молоді та старшої інтелігенції. Третя хвиля мала суто політичний характер (повоєнна сталінщина та її наслідки). Тоді Україна втратила вже левову частку освіченого люду, професіоналів у різних галузях, переважно з теренів Західної України. Ну і четверта хвиля, яка досягала свого піку на кінець дев'яностих років, збагатила світову українську діаспору більшою мірою заробітчанами-різноробами і має чіткий економічний характер. Багато хто виїхав просто підзаробити грошей для своїх сімей, хоча, багато хто й повернувся назад. Наразі за кордоном перебуває велика кількість українських заробітчан різного віку, які там ніби тимчасово, але в той же час навіть збагатилися власними сім'ями та дітьми (цікаво, що переважно молодь, яка там одружується, утворює пару з кимось зі своєї ж області чи навіть сусіднього села).

І от назріває чи то нова еміграційна хвиля, чи то продовження старої, але однозначно що вона буде мати синкретичний характер - бо їхатимуть як на збори полуниці-апельсинів, так і висококваліфіковані лікарі, інженери, програмісти, художники, спортсмени, літератори, коротше, дофіга інтелектуалів і людей цінних професій.
(До речі, щодо спортсменів, то вони виїжджають навіть у Білорусію чи Казахстан, бо там їм пропонують набагато кращі умови існування і професійного розвитку!).
Так от, чому ж я їх розумію і не погоджуся писати їхні імена на глиняних черепках? Бо зрозуміла одну просту істину - життя в нас одне, ще й  напрочуд коротке. І от якого милого ми маємо своє життя паскудити через ......... (тут можуть бути різні варіанти) ?! Тому, кожен має право вирішити - чи варто йому воювати з вітряками.

Чи захочу ще через два роки і я кудись земігрувати?....... Хто зна. Зараз - ні. Але коли та Україна, яку ти любиш, живе лише в мріях невеликої купки людей, когнітивний дисонанс спонукає до конкретних дій. Дій, в напрямку максимальної ефективності.    

Comments

[oles-maslak.livejournal.com]

Якраз інтелектуалам буде найважче інтегруватися на Заході (якщо, звісно, не йдеться про представників "прикладних фахів" - різних там програмістів і фізиків-ядерщиків). Бо західне суспільство є жорстко стратифікованим. І не завжди амбіції наших гуманітаріїв (і не лише гуманітаріїв - нашим лікарям так само важко зайняти там потрібну нішу) там можуть бути задоволеними. А заробітчани-"трудяги", хоча й знаходяться на найнижчих щаблях західної соціальної ієрархії, все ж мають приблизно вдесятеро більші заробітки ніж в Україні. За відсутності якихось соціальних амбіцій це цілком компенсує "жаль за втраченою Батьківщиною"...

[seems-to-be.livejournal.com]

я ще не виїхав саме з наявності отих соціальних амбіцій, хоча жінка вже там, і назад вертатися не погоджується

[eustafius.livejournal.com]

До seems_to_be: а я ж про що.....
В мене подруга-філолог поїхала у Варшаву на три місяці (за програмою по обміну студентами), пише що має культурний шок, і повертатися не хоче.
І це тільки Польща!!
Та ж картина з іншою філологинею, яка в Німеччині вже півроку, ледь не плаче коли думає про повернення.....

[eustafius.livejournal.com]

Щодо "безталанних гуманітаріїв", цілком згодна)
Їхня ера минула кілька століть тому, наразі світ більше цінує технарів.
Хоча, наші філологи-історики-філософи-соціологи-політологи можуть пригрітися в різних українських організаціях, фондах та інститутах, наприклад в Німеччині - Український науковий інститут у Берліні, Польщі - Європейський колеґіум польських і українських університетів, Канаді - там їх без ліку тощо.

[oles-maslak.livejournal.com]

Так справа не лише в тому, що більше цінуються технічні знання (хоча це також правда). А й у тому, що "пропхатися" у західний гуманітарний бомонд для наших інтелектуалів майже неможливо (з різних причин). А українознавчі інституції є певним гетто (хоча й значно цікавішим й привабливішим за більшість вітчизняних "науково-педагогічних установ")...

[maschtalir.livejournal.com]

А мені побарабану на тих хто тікає. Тікають, значить вони не треба цій землі, значить вони тут зайві і вона їх не хоче.
Мене крім як на екскурсію з'їздити ну можливо на рік зганяти (і то якщо буде ну дуже класна пропозиція) бабла заробити, закордон не цікавить

[eustafius.livejournal.com]

Це прекрасно) Значить, тебе все влаштовує? Економічно, соціально, культурно... Якщо ні, то чи збираєшся щось змінювати, і як?

[maschtalir.livejournal.com]

Так, змінювати в собі, удосконалюватися.
Звичай каже, що найбільший гріх це робити зло хорошим людям і бути бідним на СВОЇЙ ЗЕМЛІ.

[eustafius.livejournal.com]

Ось - починати з себе, своїх дітей - 100%
Але не всі згодні терпіти та поневірятися, не знаючи навіть в якому поколінні то все виллється на благо нащадкам

[eustafius.livejournal.com]

Погоджуюсь, що їхали шукати те, що й колись європейці шукали в нововідкритій Америці. Але хотіти - одне, а реально виходило не зовсім так....
"Українці не титульна нація" - якщо брати кількісно - не зовсім так, а якщо з точки зору теперішнього законодавства, тут можна лише сумно розвести руками. А втім, чим проявляється титульність якоїсь нації? Наприклад в Німеччині, чи Франції

[dzynzo.livejournal.com]

мою думку ти знаєш.

[eustafius.livejournal.com]

О так, ми якраз нещодавно про це говорили. Тим паче, кому як не тобі знати всі прєлєсті і пічалі закордонного життя українців....

[oles-maslak.livejournal.com]

до речі - а яка твоя думка з цього приводу?

[oceanvic.livejournal.com]

Але коли та Україна, яку ти любиш, живе лише в мріях невеликої купки людей,

Дуже красива і потужна фраза, від якої щем в серці.

До речі, фінансового благополуччя можна досягнути і тут, по-моєму в Києві багато забезпеченого люду.
Іхати туди, де просто не тхне в під'їзді, дуже не висока життєва ціль для інтеллектуала.

І звичайно, краще воювати з вітряками, чим повний європейський штиль.

[eustafius.livejournal.com]

Володимир Павлів у спогадах про покійного Кривенка пише про "Синдром програної війни". Він яскраво описує ті думки які циркулювали в голові молодих амбітних інтелектуалів, що по молодості вірили у власні сили та удачу. І як по ходу їхніх злетів і падінь вимальовувалася не зовсім весела картина - хоч деякі битви вони й вигравали, але війна заздалегіть була програна. Однією з версій загибелі Кривенка він висуває геть містично-іраціональну - як тільки той усвідомив отой "синдром" - життя потухло в його очах, а фізична смерть - виявилась лиш справою часу.

Щодо фінансового благополуччя - згодна, але Київ не взмозі прогодувати всю країну. Це має бути злагоджений механізм, який би діяв локально і більш-менш ефективно. А з нашою ситуацією, коли село на 85% безробітне, що робити тій масі людей, які опиняються перед невеселим вибором....
І це тільки ті, кому в більшості байдужі тонкощі культурно-соціальних амбіцій.

"І звичайно, краще воювати з вітряками, чим повний європейський штиль." - як сказав один мій хороший знайомий "набагато приємніше вкладати гроші в розвиток України від імені діаспорних благодійних організацій і слідкувати що з того буде, ніж ламати голову де ті гроші взяти хоч на власне існування". Але тут вже кожен вирішує для себе...

[ax-attilla.livejournal.com]

по різному буває, наприклад, за часів ОУН на Західній Україні, оунівці після атентатів, пограбувань банків, вимушені були тікати за кордан, після війни також упівці тікали в Європу. Ну якшо не можливо виносити просто життя, приперла голодуха до стінки.. нема нічого однозначного, шоб строга когось судити за іміграцію немона

[eustafius.livejournal.com]

і я так думаю)
у стародавніх греків найбільшим покаранням вважалося вигнання за межі їхньої країни, не думаю що від поганого життя))

[daf-andrew.livejournal.com]

я з отих 60%))
виїхав на магістратуру в Варшаву, це просто шикарно, мені дуже подобається))

[eustafius.livejournal.com]

Ну ось)
Плануєте повертатися?

[veselamuza.livejournal.com]

і там і тут свої плюси та мінуси. Там в фінансово плані легше, в нас - в моральному

[eustafius.livejournal.com]

тут теж кому як
як на мене, то на рідній землі завжди буде морально легше, але одна моя знайома все своє свідоме доросле життя мріяла якнайшвидше звідси звалити, ніби її щось тисло й заважало нормально жити
зараз вона живе в США, і коли приїжджає додому в гості, нібито й має якусь ностальгію та радість, але ця радість суттєво доповнюється відчуттям щастя, що це ненадовго і через кілька днів вона вже поїде звідси.....

ех, Таню-Таню... :)

[ledilid.livejournal.com]

хороший пост, дякую.
у мене майже такі самі відчуття і так само розвивалися - від несприйняття цієї "зрадницької" ідеї до бажання її реалізувати через відсутність перспектив удома.
порівнюючи життя в Європі і в нас дуже прикро за Україну, особливо за Україну після 2004 року, яка отримала непогани шанс вилюдніти, але, як бачиться, змарнувала його і повернулася в глухий кут на дуже довгий період.
маємо багато нагод порівнювати нас і їх. і чимдалі, тим менше хочеться тут лишатися. дірки на дорогах, лайно на тротуарах, розруха й хамство в головах... усе це дуже пригнічує.
інша річ, що в нашому випадку нас тримає кредит при непоганій ніби зарплатні (поки що, тьху-тьху). от розквитаємося з цим - і подумаємо про реалізацію щільніше...
писи. а ще фотка до посту гарна)

Re: ех, Таню-Таню... :)

[eustafius.livejournal.com]

дякую, Дмитре :)
як подумаю, що люди такого штибу як ви з Лесею теж думають про Е., то найгірші прогнози щодо майбутнього нашої держави поволі набирають все більш реальних обрисів.....
з іншого боку, якщо найближчим часом зроблять все що намагаться, то сидіти в країні, доведеної до стану змученої, хворобливої корови, яку тягнуть за погнуті роги на бійню, щось бажання не виникає.... (особливо з новими рехвормами в освіті, і 12-годинним робочим днем)
тут вже не за себе стрьомно, а за майбутніх нащадків.....