eustafius | (no subject)

Живеш собі. Бігаєш. Радієш життю чи існуєш в повному декадансі під шальоний депресняк, кому шо до вподоби. Й рідко коли замислюєшся над тим, що не все в твоєму житті залежить суто від тебе.
От і я вранці, їхала собі в маршрутці, слухала музику й міркувала про своє. Доки не відчула сильного поштовху, й крізь навушники почула дикий крик. Яким чином водій не побачив тієї машини з якоюсь драбиною на даху, не знаю, але факт в тому, що маршрутка врізалася лобовим шклом якраз в ту драбину. При чому, та машина стояла на місці (!). От таке. Моя сусідка зправа верещала найголосніше, трималася за серце й наводила на всіх паніку. На щастя, чудом, ніхто не постраждав. Але ця подія наштовхнула на роздуми. Не завжди і не всім же так щастить................................

Flat | Top-Level Comments Only

Страх спонукає до якихось дій. Але найгірше, коли ніякі дії не можуть зарадити. От тоді і є момент найчіткішого остраху від усвідомлення ситуації. Це як у фільмах жахів - німий крик, десь там, всередині..............

страх для цього треба постійно підживлювати...

Ну це вже шось на кшталт забавок Захер Мазоха))
Потрібно просто не розвішувати вуха й тим зменшувати всілякі ризики до мінімуму, ну й памятати, шо не все залежить від нас.................

це важко пам*ятати...

Ще й як!
Абсолютно вилітає з голови, напостой =))

ага:)