eustafius | Червонодібровське

Повернулася з червонодібровського раю для шукачів пригод.
Два тижні без проблем і зайвих думок.
Чотирнадцять днів суцільного позитиву, шалених тренувань і спілкування з бомбезними людьми.

Великий респект організаторам табору - Валерію Одайському (Коваль),
Валерію Чоботарю (Гатило) та іншим поважним людям!
Ну й 60-тьом дітиськам, які приїхали з різних усюд щоб покозакувати)

Грозою табору як завжди став Гриць, це єдина людина, яку всі без винятку боялися і беззастережно поважали :)

Наприкінці провели змагання, результати були різними. Тішили перемоги новачків над "ветеранами", засмутив прикрий випадок з переломаним носом одного чудового хлопаки.
Зіркою вечора став всетаборовий лінтюх Марко, який нокаутував себе сам на першій хвилині бою.

Цьогоріч приїхало багато дітиськ, які не є спотсменами, і яким було важко адаптуватися до насиченого фізухою і тренуваннями розпорядку дня. Як правило, вони були найменш дисципліновані і витривалі, але вже під кінець табору багатьом з них щоранкова кілометрова пробіжка навколо Січі босоніж стала в кайф, з'явилося бажання займатися бойовими мистецтвами.

Крім кількох тренувань на день вони займалися купою різних цікавенних справ - вчилися стріляти з пневматичної зброї, їздити верхи на конях, співати українських пісень. Таборовий психолог Славко щодня проводив заняття з психологічної боротьби.
Мега цікавою людиною виявився отець Юрій, місцевий священник, який щодня проводив службу в січовій церкві та бесіди з дітьми на духовні теми. В минулому отець Юрій був вправним спортсменом і навіть хуліганом :) Такого позитивного й веселого священника я ще не зустрічала.

Паралельно з тренуваннями для дітей окремо тренувалися і їхні вихователі, тобто ми)
Гатило проводив майстер-класи для дійсних і майбутніх чемпіонів України та світу. Можу похвалитися спарингом з Сашком Положинським)

Була на таборі й Катерина Тарновська, засновниця Асгарди. Чесно кажучи, після спілкування з нею, мої погляди щодо цього експериментального БМ змінилися, планую якось вибратися до Львова на її тренування аби мати безпосередню уяву як там все насправді.

Перлиною нашого перебування на таборі став ставок, який колись власноруч викопали засновники Січі.
Дехто з дітей навчився плавати саме тут.
з.і. таких великих і зелених жабів ніде не виділа)

Таборове існування прикрашалося відсутністю комарів і присутністю Коробочки (малий пес, нащадок січової собаки Зіти, який в перші місяці свого життя був розмірами майже такий як його мама, за такої прогресії в майбутньому його планували перейменувати в Ящичок, а згодом у Вагончик, але до кінця табору його так замучили діти, що довелося передати Коробочку в добрі руки таборової кухарки пані Оксани). Також ми ходили в кіно до місцевого клюбу, побували на екскурсії в Хотині, влаштовували веселі дискотеки в українському стилі, тирили яблука в закинутому садку, слухали цікавенні розповіді навколо вечірньої ватри.

Тішила неймовірна кількість класних людей на квадратний метр.

Разом було пережито стільки цікавенних моментів.
Одного разу чергові, які мали вартувати біля вогнища всю ніч, поснули. Все б нічого, якби вони не почали хропіти на всю Січ. Довелося поцупити в них прапор, а зранку був гучний шухер, півдня хлопці його шукали, а наступні півдня прибирали табррові туалети.

А ще нас бомбезно годували. Сніданки, обіди і вечері ставали святом шлунку, цікаво що за два тижні я з'їла цибулі й часнику більше ніж зазвичай за півроку))

А потім були Чернівці, цікавенне місто. Осередок аличі й двориків в італійському стилі.

Казка скінчилася, але поствідпустковий депресняк завбачливо вимкнено з розетки.
Бо уява вже малює наступний раз, коли все буде ще крутіше)

Червонодібровське

no subject

no subject