eustafius: (гр)
Головним поясненням даних подій у багатьох є конфлікт цінностей. Між сходом і заходом. Ще в 90-х аналітики дивувалися, як це Україна не пішла за югославським сценарієм. Історик Роман Шпорлюк якось зазначав, що вже тоді точилися розмови про різню в Донбасі, війну в Криму, і навіть сепаратизм у Галичині. Відбувалися розмови про Україну як комбінацію Молдови, Нагорного Карабаху, Литви тощо. Перед грудневим референдумом були прогнози про міжетнічні конфлікти.

Але наступні 23 роки Україна перебувала в сонному стані, успадкувавши бюрократичний партійно-державний апарат СРСР. Усі питання ідеологічного характеру старанно підтримувалися на повільному вогні, вчасно помішувалися, час від часу ледь не підгорали, але й не охолоджувалися. І сьогодні, коли вже почало кипіти, на перший план виносять згаданий конфлікт цінностей. Стандартний пакет "мова, герої, історія".

Не можу сказати, що конфлікту нема, але й не сумніваюся у його напівштучному походженні. А ще не можу поставити його на перше місце у шкалі цінностей для людей, які стільки часу змушені виживати, а не жити. Цю думку гарно розвинув Ярослав Грицак у публікації "26-й процент" http://gazeta.ua/articles/grycak-jaroslav/_26j-procent/549256. Ціль кожної української революції насправді така: "Зробити Україну гідним місцем для життя. Може, не таким добрим, як у Франції чи Німеччині, але принаймні не набагато гіршим. І вже зовсім не гіршим, аніж у сусідній Польщі чи балтійських державах."

Тож під час революції 2013-2014 рр. насправді відбувся майже остаточний компроміс на рівні ідей. Українське суспільство поділилося на громадян і насєлєніє. Цей своєрідний розкол або врешті оформився, або просто став очевидним, і ми тільки зараз почали його помічати. Наразі є не батл вєлікого могучого_лєніна_побєди_рускаго міра v/s солов'їної_бандери_вишиванок_Слава Україні. Є маргінали, вибухова суміш відвертого криміналітету, неосвічених заляканих обивателів, старих божевільних совкопоклонників, продажних алкоголіків та тих, хто здатний до самоусвідомлення і будь-якої форми мислення. Ось це нагальна суть конфлікту в українському суспільстві.
eustafius: (гр)
Кілька днів тому виявилася у мене вільна хвилинка, і я зробила публікацію на одному рускоязичному сайті про моду. Публіка там різношерста в національному плані - українці, білоруси, росіяни, грузини, казахи і т.д.

Публікація була на тему українського національного одягу. Базувалася на фото Анни Сенік, більше відомої як Ladna Kobieta (http://www.ladna-kobieta.com.ua/). І серед прекрасних фото з вишиванками було кілька з вояками УПА та Чорним козаком. Я трохи стрімалася, що будуть нєгодующі, але передбачити того, що сталося, аж ніяк не мала можливості. За добу стаття набрала більше 600 коментів, це було епічне побоїще. Набігло кілька десятків самок колорада (в переважній більшості, звичайно, з Росії) і охрестили мене провокаторшою століття, фошисткою світового масштабу та іншими почесними званнями. При чому, накинулися саме на фото з вояком УПА. Про Чорного козака путінська пропаганда якось упустила, мабуть не на часі їм те зараз.

Головним аргументом епічної провокації з мого боку було те, що це я спеціально перед дев'ятим мая (Господи, он воно що, скоро ж ця дата!) таку єресь вчинила. А на мою скромну думку про те, що це ніякий не празнік, а день пам'яті про трагедії людських життів та вшанування загиблих, всі остаточно осатаніли і цілою зграєю пішли вимагати в модераторів видалити окаянну єресь. Найбільш ліберальні пропонували видалити і переписати, вишиванки окремо, вояків нафіг. А радикальніші вимагали ще й забанити мій акаунт.

Особливо войовничі козиряли глибокими познаніями в історії, на кшталт того, що УПА засудили в Нюрнбергу.

Публікація прожила 2 неповні доби. Не зважаючи на те, що більшість коментаторів підтримала сторону автора. Українки молодці, задали небаченого на таких ресурсах дрозда войовничим ватницям. Дуже багато листів підримки я отримала в приваті. Найцікавіше те, що представники інших народів ніяких претензій не мали. Але адміністрація видалила статтю без попередження і пояснення. Сайт дарма, що російськомовний, але створений українцями. Загалом українки мені досі пишуть у приват, вражені зникненням статті.

Висновків є купа. І про невиліковність зомботрадиції відомої сторони, і про оперативність та згуртованість зомбоперсонажів (на контрасті - наші люди зазвичай завжди м'які, толерантні і дуже виховані для таких контактів). Та ще купа всього.

І якось від того так тоскно стає, особливо, якщо це накладається на читання новин з півдня та сходу. Але сьогоднішній день, який я провела у поїздках незвичними місцями Києва, мене розвеселив та вселив вперту і остаточну надію на те, що все ж таки цей кошмар закінчиться. Як в локальному, так і в глобальному хронологічному сенсі. І два аргументи:

1. (з почутого вдень)
- "Чемодан, вокзал, росія!" - лунає бадьорий та впевнений голос бабці, що в підземному переході продає огірки та редиску.
- "А в нас танки кращі!" - чути з розмови групки хлопчаків 11-13 років на мікрорайоні.
- "Слава Україні!" - читається на синьо-стрічці якогось хлопця в тролейбусі.

2. (з прочитаного щойно)
Originally posted by [livejournal.com profile] anoushe at О сепаратизме и девушке Наташе.
Оригинал взят у [livejournal.com profile] maryxmas в О сепаратизме и девушке Наташе.
Originally posted by [livejournal.com profile] diana_ledi at О сепаратизме и девушке Наташе.
Я в день получаю множество звонков.
И такое же множество делаю сама.
Координация, вопрос-ответ: "Дошли посылки? Что надо? А этому подразделению? А вам? А какой модели, а сколько?"
Или: "И срочно, срочно сделать рентген, сфотографировать и выслать мне, будем договариваться в хорошем отделении."
Или: "Слушай, тут у нас ребята прозревают..."

И это последнее мне дороже всего.
Это звонки не по делу, это звонки "А поговорить?", они страшно отвлекают от бега, но бросаю всё и слушаю...
Это звонки из армии и Нацгвардии.
От ребят, которые сейчас идут и едут по Украине - в знакомые ранее города, города, где они бывали по-гражданке, где учились и работали, в незнакомые ранее города и сёла, где они никогда не собирались бывать, потому что ну что там делать, на Донбассе, то ли дело Львов...
От ребят, которые вроде бы и знали свою Украину, да, как оказалось, не совсем...
Украину востока и юга, поднятую, если верить новостям, волной сепаратизма и отчаянного желания прильнуть к лону матушки-России.
Это если верить новостям. Специфическим новостям.
Не-не, я не читаю перед обедом советских газет - но невольно, краем уха и услышишиь. Что-де бедные мирные жители Славянска сейчас готовятся дать отпор украинским карателям. Что-де украинская армия под деревней Кутузовка...

Ой, подождите. О деревне Кутузовка - это случай особый. Это вкусное. А вкусное на десерт.

А в основном здесь будет поцитатно, от армии и Нацгвардии, удивлённое, ошеломлённое, восхищённое - и вообще, сепаратизм, говорите?
Ну-ну...

Read more... )
eustafius: (гр)
Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко)
Поганий знак: раз комуністи голосують "за", значить, Путін УЖЕ погодився на "зміну кукол".
А "потомственных чекистов" (с) Кожемякін) і в "опозиції" набереться доволі, щоб замінити Колєсніченків-Царьових, - кадрового дефіциту не буде.
І так Україна знову вертається в точку-1991, ключове слово - ЛЮСТРАЦІЯ.
І недарма, як і в 1991-му, в СБУ знову - палять документи (!).
Будьмо пильні. Це ще не перемога. Це тільки стратегічний виграш - ціною крові, яка волає до небес: ОЧИЩЕННЯ! В перекладі на мову практичних дій - ЛЮСТРАЦІЇ.
А без неї - навіть членство в ЄС нам не допоможе (приклади Угорщини й Болгарії мають послужити наочним уроком).
eustafius: (гр)
Всі, хто піздаболив розмірковував над плюсами і мінусами подій які_можна_не_уточнювати, в той час, коли потрібно було діяти, тепер можуть взяти конституцію України і підтертися.

eustafius: (гр)
Україна таки не Росія. І твердження "пока мы быдло, нам нужен царь" у нас не проходить.
Але. )
eustafius: (гр)
Ось і настав ще один історичний момент. Колись задавалося, що застою не буде меж. А тут такі можливості щось змінити. Майже кожних 10 років. І з кожним разом все ближче до прірви. Виникає враження, що всі разом взяли попкорн і дивляться на те, як все провалиться.
0_a7ed6_b9f835f4_XL
eustafius: (гр)
Вже майже 29-те, а серед більшості тих, хто активно слідкує за "Євромайданом" та бере у ньому участь, поширюється хвиля занепокоєння. Виникає безліч питань та невирішених мікроконфліктів. Що робити далі, як діяти, хто провокатор і чим це все закінчиться - відповіді залишаються відкритими. І доки є час, варто зрозуміти всім - згуртованість та одностайність, впевненість та непохитність, а не щось інше, приведуть до позитивних результатів. Багато людей взагалі не розуміють, що відбувається. Їх потрібно інформувати. Багато хто ведеться на дуже примітивні політтехнології (на кшталт тієї ж медведчуківської реклами в метро). Дехто вирішив, що він найрозумніший і теж нічого не робить "знаючи, як усе це закінчиться" і глузуючи з інших. Є також багато розумних та адекватних людей, які чекають, що почнуться реальні кроки до вирішення проблеми. Ці дні показали, що потенціал в українців є, і буде дуже прикро, якщо ми його не використаємо за призначенням.

Насправді головна задача українців зараз - прибрати нинішню владу. Бо підпише вона асоціацію, чи не підпише, наслідки все одно будуть печальними. На жаль, так звана опозиція, є лише імітацією самого поняття "опозиції". Це довів майдан 2004, "мовний майдан" та інші подібні події. Виходом могло б стати утворення громадської ради, на якій би обиралися відповідні представники народу. Саме вони б могли зайняти місце в новому парламенті.

Найгірша розв'язка передбачає варіант силового втручання влади у протест. Тому в будь-якому випадку потрібно його попередити. Утворення міських загонів громадської самооборони могло б суттєво допомогти в цьому. Але хто цим буде займатися?

Зрештою, все зараз залежить від невеликої кількості дійсно адекватних людей. Наскільки вони скоординуються між собою, і наскільки якісно зроблять все, що потрібно.

Інакше - нас чекає колапс у всіх сферах життя країни. Тож вибору нема, потрібно вмикати мізки і діяти.

eustafius: (dumy)
За своє життя, я побувала на літтусівках різного штибу. Починаючи з геть андеграундних і навмисно трешових, до відверто урочистих і помпезних. Українська літтусівка настільки маленька, що одні й ті ж люди зустрічаються і там і там. І звичайно що усі один одного знають, так як варяться в спільному інфопросторі.

У кожного свої амбіції і засоби їх реалізації. Як і в будь-якому іншому колі спілкування, тут є свої правила і традиції. Є дійсно талановиті люди, є здібні самопіарники, є професійні пліткарі та натхненні наклепники.  

Тепер стосовно неоднозначної події під назвою "Золоті письменники України". )
eustafius: (Default)
Київ фактично відвоювали (пару округів - справа часу). Хай навіть його "здали", аби не було нового Майдану.

Зараз багато представників української інтелігенції фукають на "Свободу". І цим повторюють недалекоглядний сценарій великої кількості таких самих попередників.

Доки вони хапаються за голову, розповсюджують паніку щодо нацизму і т.д., дехто вже складає плани що з цим "нацизмом" робити далі. І можливо цей паросток свіжої крові в гнилому організмі сучасного українського парламентаризму буде придушений так само, як це робили протягом всієї української історії. Останній подібний приклад - початок 90-х. 

Нам потрібна згуртованість і увага, не пусті істерики.
eustafius: (шо)
Зараз під УД чоловік 15-20. "Опозиційні" партії вчора заявили про "перемогу" й закликали всіх розходитися.

Що маємо: 20 років фіктивної незалежності привели до повної деградації дихаючого на ладан державного організму з традиційним ім'ям Україна. Колесо історії невпинно закидає нас на один і той же осточортілий відрізок часу. 

Події 2004 року стали своєрідною репетицією - з одного боку суспільство виявилося готовим до змін. З іншого - стало видно, що будь-яка політична сила, яка вийшла з під крила Кравчуцько-Кучмівського кодла є апріорі безплідною щодо корисних дій на користь українського народу і державності. На це тоді ніхто не звернув уваги, і наслідки випливли буквально за якихось 5-6 років. Тепер маємо серйозну халепу - уряд знахабнілих гопніків, яким запливло мізки та очі невідомою отупляючою речовиною і вони, що називається, страх потєрялі. 

Кілька варіацій їхньої мотивації:
- думка, що це може тривати вічно
- їм за те нічого не буде
- за спиною не чигає двоголова і триколірна потвора, що чекає слушного для себе моменту
- вони вважають потвору другом
- сподівання, що потвора їх пожаліє
- надія на відкладений капітал в іноземних банках і втечу закордон
між вухами у них ниточка
Далі детальніше )

eustafius: (шо)
Зараз нет вибухнув реакцією на мовний закон. І доволі часто зустрічається думка про те, що будь-які відкриті протестні дії безрезультатні. А ті, хто цим займається, ризикують виглядати дикунами (цікаво в очах кого, мабуть іноземної спільноти). Не торкаючись того, якими методами та чемна спільнота сама бореться з подібними викрутасами власної охуївшої влади, хочу дещо пригадати.

У буремному 1919-му уряд УНР неодноразово мав неприємні прецеденти з одним намаханим отаманчиком. Його звали Омеляном Волохом і він керував 3-м Гайдамацьким полком. Він ще на початку року висловлював ідею приєднання до совків, а після листопадової катастрофи, на загальній нараді, відкрито заявив про це перед Петлюрою і ко.

Де факто це було зрадою, за таке без суду і слідства мав відбутися розстріл. Про що й заявили Петлюрі кілька полковників. Але ні суду, ні слідства над цією справою не було, бо Волох випрохав у головного отамана помилування. А потім просто перестав виконувати його накази. За кілька днів один з командирів 3-ї Залізної дивізії запропонував Петлюрі захопити і роззброїти цього засранця разом з його Гайдамаками. Але, увага, Симон Васильович був проти кровопролиття і відмовився від таких дій. 

Тієї ж ночі отаман Волох захопив державну скарбницю (!) і зі своїми хлопцями від'їхав до табору більшовиків.
Ну, його все одно в 37-му розстріляли, але.
Як на мене, це дуже показовий приклад, який мусить бути щепленням від подібних епік фейлів.
eustafius: (шо)
От така цікава особливість є в людей, на чорне казати біле. Чи то з вредності, бажання бути не_таким_як_всі, постійної потреби виділитися абощо (бо в таку елементарну нерозумність я відмовляюся вірити). Ну ось вам - ЧОРНЕ. Але знайдуться розумники, які будуть там шукати хоч якісь відтінки сірого, білу смужечку, а дехто знайде червону крапочку з теракотовим відливом. 

Це стосується й подій ПРО МОВУ. Ну який сенс шукати в прийнятті цього варварського закону якесь підводне каміння, позитивні моменти, виправдовувати його тощо? Навіщо витрачати енергію на звинувачення когось з власного ж табору? Ну допустили, ну вибирали, ну пасивні вівці, і що? Від таких пустих викидів у інфопростір нічого не змінитися ні в реалі, та ніде по суті.
rope


Власне думки )

eustafius: (Default)

Цікаво порівняти ситуацію з дублюванням фільмів українською мовою зараз і за часів совка.

Період від початку 60-х років.

Тоді проводилася політика "інтернаціоналізації", яка нібито мала взаємно збагатити національні культури в СРСР, але ясєн пень, чудово прискорювала процес денаціоналізації та творення нового, дивного єдінства - "совєцького народу". Для цього в республіці потрібно було поставити культуру панівної нації (у нашому випадку - української) на другий план після російської. Це в них вийшло пречудово, зокрема дякуючи й мові дубляжу фільмів.

Іноземні стрічки відразу перекладалися на російську мову. Дублювати українською мовою вони почали в перші повоєнні роки. Спеціальна дубляжна комісія, створена при Держкіно УРСР, визначала які фільми дублювати українською, а які ні. Їхні копії розподілялися між областями, залежно від кількості українського населення.
Фільми ж українською мовою фактично не знімалися. Дублювати їх дозволялося тільки після того, як вони вже кілька місяців демонструвалися російською мовою. З 20-ти фільмів кіностудії Довженка українською знімалися 2-3, а на Одеській кіностудії взагалі жодного.

До прикладу, у 1980 році діючий фільмофонд України складав 2967 фільмів, з них українською мовою - 235 і то, це були старі стрічки.

Що маємо зараз? )

eustafius: (Default)
Вчора подруга запропонувала відвідати виставку ранніх робіт Івана Марчука в галереї "Мистецька збірка". Крім самих робіт порадував і їх автор, розмова з живою легендою надихнула на творче продовження дня. Тож я вирішила податися на "ТойХтоПройшовКрізьВогонь". Про початок прокату фільма мені нагадав [livejournal.com profile] tarm1, але дістатися кінозалу вдалося лише вчора. 
Враження круті. Я не кіноман, в цьому жанрі керуюсь не надто професійними критеріями визначення "класності" фільму. Але якщо стрічка дійсно захоплює, її хочеться подивитися ще раз (а може й не один), дізнатися більше про історію, яка стала основою для сценарію, цитувати найцікавіші моменти - цього достатньо, щоб назвати такий фільм вдалим. 

Що особливо сподобалося :

Жарти. Гумор у фільмі дійсно смішний. Один з улюблених моментів - вночі до парочки підходять три ретрогопніки рицарі нічних провулків і заявляють, що прохід платний. Головний герой запитує в своєї дами, чи є в неї гроші. Глядачі разом з дамою здивовано дивляцця на гєроя, вона витягує з сумочки 50 копійок. Він питає в таварщєй, чи вистачить полтінніка і підкидає монету вгору, далі відбувається несподівана і красіва подача з кулака в писок одному з них. Тіло відлітає, принагідно ламаючи дерев'яний паркан, таваріщі випадають в осад, і тут лунає бадьорий голос дівчини: "А у мєня єщьо рубль єсть!"

Акторська гра. Головний герой за задумом таки Герой. Хлопака, який пройшов вогонь, воду і сталінські табори, не втративши гідності та волі до життя. І він не перетворювався зі слюнявого закомплексованого нещістя в козака, а був ним (козарлюгою) від початку (що на фоні масових сопливих історій про гидких_каченят-попелюшок, які перетворюються в термінаторів духу, виглядає вже цікаво). Це при тому, що в житті актор, який зіграв Івана Додоку - доволі м'який, дещо навіть гламурний мущіна. Інші актори теж були на висоті, а фішка з братами Капрановими - досить мила деталь фільму. 

Український колорит. Він проявився в смачній містичній лінії сюжету. Увесь фільм насичений ненав'язливим шлейфом легенд про козаків-характерників, таким природнім і на диво не шароварницьким. Взагалі багато хто зазначає, що реалістичності й невимушеності фільму додає те, що персонажі розмовляють різними мовами. Так як і мало бути насправді в той час і в тих ситуаціях - російська, українська, англійська, індіанська, татарська (як на мене, бракувало лише суржика). І  сцена, коли в Канаді делегація з СРСР зустрічає гол. героя, а хтось звертається до нього: "Таваріщь індєєц, ви мєсний?" (досить ржачно, бо так би воно насправді й було б)), а той йому: "Тутешній". Все, мурашки побігли)
До того всього - лелеки, народні пісні, замовляння..... В мене особисто виникали аналогії з шедевром "Пропала грамота", по духу ці два фільми десь поряд.

Естетика. Що порадувало найбільше - дійсно красиві і продумані еротичні сцени. А це таки майстерність - зняти мінімум голого тіла чи фрикцій і отримати еротику. Коли героїня виходить з води в сорочці, коли показують першу шлюбну ніч - там дійсно все гарно. І є з чим порівнювати, бо якщо згадати "Залізну сотню", то у відповідних місцях крізь сміх стає дико соромно. Там складається враження, що хлопака переплутав де груди, а де рушниця (хоча за останню він хапається більш зграбно й природно). 

Є звичайно й свої мінуси (думаю, профі їх нарили не одну купу). Мені, наприклад, намуляв занадто плоский персонаж головного злодія - найкращий друг гол. героя, який його зрадив, чіплявся до його дружини і всіляко псував їм життя. Ну дуже вже рафіновано поганий він вийшов. Як Шапокляк, аж до "нє вєрю". 

А загалом, в деяких моментах я стримувала сльози (тепер шкодую, бо після перегляду народ зізнавався, що ревіли)).
В багатьох - не стримувала сміх і табуни мурашок, що гасали спиною. 
Фільм надихає і радує. Бо розумієш, що українському кіно бракує лише одного - грошей. 
І ще одне спостереження. Коли кажуть "індійське кіно", "голівудське", "російське", "німецьке" (гг, але я про інше), "англійське" - виникають чіткі асоціації, що то таке. А тут така надія: "українське кіно" - світ таки має можливість взнати яке воно :)
eustafius: (шо)
"На жаль, у своїх діях екс-прем'єр багато в чому повторює помилку козацької старшини, яка прагнула використати зовнішні сили для встановлення власної влади. Чим це закінчилося для України - добре відомо. Власне, і сьогодні наша країна опинилася в геополітичному шпагаті між ЄС і Росією, причому Кремль має можливість діяти без зайвих погоджень, куди агресивніше Брюсселя. Українська політична еліта, у свою чергу, знову виявляється нездатною піднятися над внутрішніми чварами заради реалізації суспільного інтересу. Її представники ігнорують очевидний факт: у разі остаточного перетворення України на  failed state управляти нею буде не обраний, а призначений менеджер.
Повна стаття Євгена Магди, під назвою "Игра на понижение" 
тут

Точніше не скажеш. Якщо гербом України замість тризуба зроблять граблі, я не здивуюсь, це буде дуже символічно.
eustafius: (dumy)
В дитинстві, перечитавшись історичних романів і просто підручників з історії, я думала, що живу в нецікавий час. Бо тоді, під впливом духу шальоних 90-х, коли голови дорослих закрутив дикий капіталізм, а з моєї  ще не вивітрився дитячий максималізм, в повітрі витала  ілюзія незалежності і сякої-такої демократії. Думалося, що ця епоха навряд чи видасть щось цікаве, таке, що в голову не вкладеться. Герої з антигероями залишились в минулому, як і причини, які їх породили. Здавалось, наша участь - аналізувати, згадувати і думати "а якби...". Проте час швидкоплинний і наслідки його змін незбагненні. За часів кравчуко-кучмізму вистачало своїх безглуздь, але тоді те все списувалося на молодість держави, на тимчасовість тих помилок, і таки жила велика, досить реальна надія на краще. Саме вона й вилилася в події 2004 року. Процес здавався незворотнім, свобода невичерпною, а загальний безлад - хвилинним побічним ефектом. В результаті, навіть найзвихнутіші скептики не могли передбачити того, що відбувається зараз. Власне рефлексії )
eustafius: (чінгачгук)

Юнг влучною фразою охарактеризував суспільство початку 20 століття, назвавши його дитячим садком, який розрісся й роздувся до небачених розмірів. Українське суспільство у всій своїй масі та проявах є глибоко інфантильним явищем. 

 


Все просто. )
eustafius: (бомба)
Вперше за кілька останніх років потрапила на це дійство. Опів на п'яту в парку Шевченка зібралося вже чимало народу. Мій марш почався з того, що біля Червоного корпусу довелося вислуховувати враження випадкових перехожих щодо подій навколо. Особливо запам'яталися слова якоїсь студєнткі: "Слава Украінє - так гаваріла толька Сєрдючька" - хіхікала до своїх колєжанок дотепниця.

Біля пам'ятника Шевченку спочатку було не дуже весело. З одного боку лунали патріотичні заклики тягнибоківців, з іншого спостерігалися недовірливі погляди один на одного учасників маршу. Але коли колона рушила, і стало видно, що народу зібралося неочікувано багато, у всіх потроху піднімався настрій.
 

 
Далі фото з описом. )Далі фото з описом. )Далі фото з описом. )Далі фото з описом. )Далі фото з описом. )Далі фото з описом. )Далі фото з описом. )Далі фото з описом. )  
Загалом все дуже сподобалося, сподіваюся, що наступного року все буде ще масовіше і крутіше. Бо досвід Одеси не тільки засмучує, але й злить. Якщо вони думають, що ми туалетний папір, то треба довести, що він може виявитися небезпечним індикатором.
eustafius: (бомба)
на ст. м. Хрещатик [livejournal.com profile] jesfor   побачив ось таку об'яву від Воїна світла 

 
Ідея крута і спонукає до масового флешмобу. Текст оголошень може мати настільки різноманітний характер, наскільки різнопланове шкідництво теперішньої влади. Яскраво собі уявляю, як місто заполонять строкаті меседжі від Супермена, Зорро, Спайдермена та інших джедаїв нашого часу. Хоч як на мене, більш стильно було б, якби під цими посланнями підписувалися українські національні герої. А там статистика, ілюстрації тощо - вже справа фантазії.
eustafius: (бомба)
Спливали по Дністру. Один берег річки знаходиться на території Тернопільської області, інший - Чернівецької. У човні встановили саморобний флагшток з червоно-чорним прапором і тризубом на червоному тлі, він дуже тематично тріпотів на вітрі й відображав наш настрій.  З тернопільського берега нам привітно махали руками, кричали "Слава Україні", "сильний прапор" тощо. А от з чернівецького боку невелика ватага відпочиваючих румунів грозилася стріляти по тризубу. Ну, думаю, що з них візьмеш, якби ми так плавали десь в Криму, то погрозами справа навряд чи завершилася. Тільки кричали ті чернівецькі румуни українською мовою. Це мені нагадало галицьких москвофілів, які виступали за поширення російської, називаючи українську мовою пастухів, а самі розмовляли польською, бо російською не володіли. 
Тут не можна не згадати широко обговорювані відеоролики, де гімн України виконують національні меншини. Особливо мені впало в око відео з україномовним гімном. Якийсь вуйко питає як нарізати сало (хто б сумнівався), а навколо ходять негри та інші китайці не зовсім слов'янські особи (виникло питання, а де ж монголоїди, шо це за дискримінація). Вдягли ту братію у стилізовані вінки з вишиванками, мабуть відрили їх зі скрині якогось совкового ансамблю "дніпряночка". А ще зранку по ТВ традиційно парад, ганьба глава держави, його недолугий заступник, вишиванки й гопак. Черговий день незалежності. Черговий як в локальному так і в глобальному плані, якщо згадувати всі попередні незалежності. Та як би не нудило від  блюзнірських промов і реального стану речей, нам є що святкувати і при тому не забувати, що війна ще не закінчена.

eustafius: (бомба)
Із переписки з родичкою ураїнського походження, яка живе в Росії:

(.....)
р.: "не, у вас все учебники переписаны. Вы всему научены не так как мир знает, а как вам надо.
Просто если хотите самостоятельно жить зачем газ обрезаете который мы в Европу продаем, зачем выступаете, когда цену вам за газ повышают? Германия платит одну цену и вы такую платите. Что ж вам не так? Что ваша страна вообще дать может нашей или мне например конкретно? НИЧЕГО.
Короче, я не люблю Украину, если честно. Ладно, закрыли тему. Я из себя выхожу."

я: *довге, аргументоване бла-бла-бла*

р.: "Нет, эти предприятия забирая пакеты акций спасают ваши компании. Ты может и историк, но никак не экономист. Полазь по рынку цб, посмотри, построй графики, анализ проведи."
(.....)
2.06.2010

криша хлопаєт в ладоши, всєм спасіба, план хароший
eustafius: (шо)

Можливо вчорашній день у майбутньому буде вписаний прикрою датою на сторінках підручників з історії України. А можливо таким книжкам в тому ж таки майбутньому не буде місця, як не буває підручників з історії неіснуючих країн.


 

Можна багато бридоти виливати на голови тих мокриць, які  зараз мутять усе це. Нещасні кремлівські маріонетки акі яника-литвина-азарова-табачника і іже с німі, відверто незацікавлена "опозиція", стада духовно колонізованих людиськ з суто шлунково-сировинними інтересами - є на кого звалювати. Але насправді винні ми і тільки ми. Винні в тому, що дозволяємо так відверто  тицяти нас писками в лайно. 
Звичайно їм буде відплата. Але ж дорогою ціною.Нашою. )
eustafius: (бомба)
З усього видно, що участь України у військовому спектаклі все ймовірніша.
Питання в тому - коли саме.
З цього приводу кілька думок:
1. це станеться швидко, бо: зараз Кремль "осмєлєвший" на фоні невтручання США і байдужості ЄС, та й якщо маховик запустився, на пів шляху не зупиниться;
2. це станеться, але не так швидко бо: Кремль вичекає певну потрібну паузу, а до 2017 року закатіт нам прєлєснєйшу виставу воєнних дій, тим паче, що наступна олімпіада 2016 року (така невесела аналогія)


з.і. на мою скромну думку, нам тре негайно бігти в НАТО, проводити надшвидку економічну й ідеологічну політику в Криму, вести грамотну інформаційну політику по всій Україні.
І дууууже швидко, а бажано ще й професійно.....

з.з.і. Остап Вишня  в "Чухраїнцях" виділив три надчіткі риси менталітету середньостатистичного українця:
1 - "Якби ж то знаттє " (де солому підстелити)
2 - "Якось воно буде"
3 - "Я так і знав!"
Якшо що, буде чим виправдовуватися..........

Профіль

eustafius: (Default)
eustafius

June 2014

M T W T F S S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
2324 2526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Важливі теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 02:07
Powered by Dreamwidth Studios