eustafius: (dumy)
Джохар Дудаєв знав, що насправді являє собою Кремль.  У 1995-му він розповів це перед камерою, 1996-му вони його вбили.


Все укорінено настільки глибоко, кожен міліметр простору насичений отруйними пагонами кремлівських дій. Щоб позбавитися цього, потрібні десятиліття. Не можна вірити, не можна йти на поступки, не можна присипляти увагу. 
eustafius: (гр)
Головним поясненням даних подій у багатьох є конфлікт цінностей. Між сходом і заходом. Ще в 90-х аналітики дивувалися, як це Україна не пішла за югославським сценарієм. Історик Роман Шпорлюк якось зазначав, що вже тоді точилися розмови про різню в Донбасі, війну в Криму, і навіть сепаратизм у Галичині. Відбувалися розмови про Україну як комбінацію Молдови, Нагорного Карабаху, Литви тощо. Перед грудневим референдумом були прогнози про міжетнічні конфлікти.

Але наступні 23 роки Україна перебувала в сонному стані, успадкувавши бюрократичний партійно-державний апарат СРСР. Усі питання ідеологічного характеру старанно підтримувалися на повільному вогні, вчасно помішувалися, час від часу ледь не підгорали, але й не охолоджувалися. І сьогодні, коли вже почало кипіти, на перший план виносять згаданий конфлікт цінностей. Стандартний пакет "мова, герої, історія".

Не можу сказати, що конфлікту нема, але й не сумніваюся у його напівштучному походженні. А ще не можу поставити його на перше місце у шкалі цінностей для людей, які стільки часу змушені виживати, а не жити. Цю думку гарно розвинув Ярослав Грицак у публікації "26-й процент" http://gazeta.ua/articles/grycak-jaroslav/_26j-procent/549256. Ціль кожної української революції насправді така: "Зробити Україну гідним місцем для життя. Може, не таким добрим, як у Франції чи Німеччині, але принаймні не набагато гіршим. І вже зовсім не гіршим, аніж у сусідній Польщі чи балтійських державах."

Тож під час революції 2013-2014 рр. насправді відбувся майже остаточний компроміс на рівні ідей. Українське суспільство поділилося на громадян і насєлєніє. Цей своєрідний розкол або врешті оформився, або просто став очевидним, і ми тільки зараз почали його помічати. Наразі є не батл вєлікого могучого_лєніна_побєди_рускаго міра v/s солов'їної_бандери_вишиванок_Слава Україні. Є маргінали, вибухова суміш відвертого криміналітету, неосвічених заляканих обивателів, старих божевільних совкопоклонників, продажних алкоголіків та тих, хто здатний до самоусвідомлення і будь-якої форми мислення. Ось це нагальна суть конфлікту в українському суспільстві.
eustafius: (гр)
Кілька днів тому виявилася у мене вільна хвилинка, і я зробила публікацію на одному рускоязичному сайті про моду. Публіка там різношерста в національному плані - українці, білоруси, росіяни, грузини, казахи і т.д.

Публікація була на тему українського національного одягу. Базувалася на фото Анни Сенік, більше відомої як Ladna Kobieta (http://www.ladna-kobieta.com.ua/). І серед прекрасних фото з вишиванками було кілька з вояками УПА та Чорним козаком. Я трохи стрімалася, що будуть нєгодующі, але передбачити того, що сталося, аж ніяк не мала можливості. За добу стаття набрала більше 600 коментів, це було епічне побоїще. Набігло кілька десятків самок колорада (в переважній більшості, звичайно, з Росії) і охрестили мене провокаторшою століття, фошисткою світового масштабу та іншими почесними званнями. При чому, накинулися саме на фото з вояком УПА. Про Чорного козака путінська пропаганда якось упустила, мабуть не на часі їм те зараз.

Головним аргументом епічної провокації з мого боку було те, що це я спеціально перед дев'ятим мая (Господи, он воно що, скоро ж ця дата!) таку єресь вчинила. А на мою скромну думку про те, що це ніякий не празнік, а день пам'яті про трагедії людських життів та вшанування загиблих, всі остаточно осатаніли і цілою зграєю пішли вимагати в модераторів видалити окаянну єресь. Найбільш ліберальні пропонували видалити і переписати, вишиванки окремо, вояків нафіг. А радикальніші вимагали ще й забанити мій акаунт.

Особливо войовничі козиряли глибокими познаніями в історії, на кшталт того, що УПА засудили в Нюрнбергу.

Публікація прожила 2 неповні доби. Не зважаючи на те, що більшість коментаторів підтримала сторону автора. Українки молодці, задали небаченого на таких ресурсах дрозда войовничим ватницям. Дуже багато листів підримки я отримала в приваті. Найцікавіше те, що представники інших народів ніяких претензій не мали. Але адміністрація видалила статтю без попередження і пояснення. Сайт дарма, що російськомовний, але створений українцями. Загалом українки мені досі пишуть у приват, вражені зникненням статті.

Висновків є купа. І про невиліковність зомботрадиції відомої сторони, і про оперативність та згуртованість зомбоперсонажів (на контрасті - наші люди зазвичай завжди м'які, толерантні і дуже виховані для таких контактів). Та ще купа всього.

І якось від того так тоскно стає, особливо, якщо це накладається на читання новин з півдня та сходу. Але сьогоднішній день, який я провела у поїздках незвичними місцями Києва, мене розвеселив та вселив вперту і остаточну надію на те, що все ж таки цей кошмар закінчиться. Як в локальному, так і в глобальному хронологічному сенсі. І два аргументи:

1. (з почутого вдень)
- "Чемодан, вокзал, росія!" - лунає бадьорий та впевнений голос бабці, що в підземному переході продає огірки та редиску.
- "А в нас танки кращі!" - чути з розмови групки хлопчаків 11-13 років на мікрорайоні.
- "Слава Україні!" - читається на синьо-стрічці якогось хлопця в тролейбусі.

2. (з прочитаного щойно)
Originally posted by [livejournal.com profile] anoushe at О сепаратизме и девушке Наташе.
Оригинал взят у [livejournal.com profile] maryxmas в О сепаратизме и девушке Наташе.
Originally posted by [livejournal.com profile] diana_ledi at О сепаратизме и девушке Наташе.
Я в день получаю множество звонков.
И такое же множество делаю сама.
Координация, вопрос-ответ: "Дошли посылки? Что надо? А этому подразделению? А вам? А какой модели, а сколько?"
Или: "И срочно, срочно сделать рентген, сфотографировать и выслать мне, будем договариваться в хорошем отделении."
Или: "Слушай, тут у нас ребята прозревают..."

И это последнее мне дороже всего.
Это звонки не по делу, это звонки "А поговорить?", они страшно отвлекают от бега, но бросаю всё и слушаю...
Это звонки из армии и Нацгвардии.
От ребят, которые сейчас идут и едут по Украине - в знакомые ранее города, города, где они бывали по-гражданке, где учились и работали, в незнакомые ранее города и сёла, где они никогда не собирались бывать, потому что ну что там делать, на Донбассе, то ли дело Львов...
От ребят, которые вроде бы и знали свою Украину, да, как оказалось, не совсем...
Украину востока и юга, поднятую, если верить новостям, волной сепаратизма и отчаянного желания прильнуть к лону матушки-России.
Это если верить новостям. Специфическим новостям.
Не-не, я не читаю перед обедом советских газет - но невольно, краем уха и услышишиь. Что-де бедные мирные жители Славянска сейчас готовятся дать отпор украинским карателям. Что-де украинская армия под деревней Кутузовка...

Ой, подождите. О деревне Кутузовка - это случай особый. Это вкусное. А вкусное на десерт.

А в основном здесь будет поцитатно, от армии и Нацгвардии, удивлённое, ошеломлённое, восхищённое - и вообще, сепаратизм, говорите?
Ну-ну...

Read more... )

Профіль

eustafius: (Default)
eustafius

June 2014

M T W T F S S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
2324 2526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Важливі теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 17:03
Powered by Dreamwidth Studios