eustafius: (шо)
От така цікава особливість є в людей, на чорне казати біле. Чи то з вредності, бажання бути не_таким_як_всі, постійної потреби виділитися абощо (бо в таку елементарну нерозумність я відмовляюся вірити). Ну ось вам - ЧОРНЕ. Але знайдуться розумники, які будуть там шукати хоч якісь відтінки сірого, білу смужечку, а дехто знайде червону крапочку з теракотовим відливом. 

Це стосується й подій ПРО МОВУ. Ну який сенс шукати в прийнятті цього варварського закону якесь підводне каміння, позитивні моменти, виправдовувати його тощо? Навіщо витрачати енергію на звинувачення когось з власного ж табору? Ну допустили, ну вибирали, ну пасивні вівці, і що? Від таких пустих викидів у інфопростір нічого не змінитися ні в реалі, та ніде по суті.
rope


Власне думки )

eustafius: (fight)
Зачарувала вже старенька найківська реклама жіночого спортивного одягу. Фішка у фотографіях зі справжніми спортсменками. Колись у них була рекламна кампанія, в якій голі баби модельної зовнішності тримали в руках кроси їхньої фірми. Звичайно, ставка робилася на мущін, які б мали стрімко бігти в магазин і купувати те взуття (щоб потім дівки відразу зліталися, ніби мухи бджілки на мед). Але як на мене, то повний відстій у порівнянні з красою прокачаного спортивного тіла, при чому, нє отходя от каси  штанги чи брусів. Єдине, чого  жаль - не сфотографували жодної дівчини-бійця. А дарма. Проте, з того, що я знайшла, теж є на що подивитися)




Пускати шлюні )
eustafius: (Default)

Цікаво порівняти ситуацію з дублюванням фільмів українською мовою зараз і за часів совка.

Період від початку 60-х років.

Тоді проводилася політика "інтернаціоналізації", яка нібито мала взаємно збагатити національні культури в СРСР, але ясєн пень, чудово прискорювала процес денаціоналізації та творення нового, дивного єдінства - "совєцького народу". Для цього в республіці потрібно було поставити культуру панівної нації (у нашому випадку - української) на другий план після російської. Це в них вийшло пречудово, зокрема дякуючи й мові дубляжу фільмів.

Іноземні стрічки відразу перекладалися на російську мову. Дублювати українською мовою вони почали в перші повоєнні роки. Спеціальна дубляжна комісія, створена при Держкіно УРСР, визначала які фільми дублювати українською, а які ні. Їхні копії розподілялися між областями, залежно від кількості українського населення.
Фільми ж українською мовою фактично не знімалися. Дублювати їх дозволялося тільки після того, як вони вже кілька місяців демонструвалися російською мовою. З 20-ти фільмів кіностудії Довженка українською знімалися 2-3, а на Одеській кіностудії взагалі жодного.

До прикладу, у 1980 році діючий фільмофонд України складав 2967 фільмів, з них українською мовою - 235 і то, це були старі стрічки.

Що маємо зараз? )

eustafius: (бомба)
Нарешті є відео з описаних раніше видовищ. Зняте на телефон, якраз у розпалі по середині фіналу Олімпіади бойових мистецтв. Тієї, яку обіцяли занести в книгу рекордів України. Воно не потребує зайвих коментарів)
  

eustafius: (клавішна)
«В Вас, Лика, сидит большой крокодил, и в сущности я хорошо делаю,
что слушаюсь здравого смысла, а не сердца, которое Вы укусили»

Абажаю Чехова)
eustafius: (dumy)
Вчора відвідала ІІІ Олімпіаду бойових мистецтв. Враження канєшно феєричні. Загалом я звикла, що хороша організація турнірів з єдиноборств у нас трапляється рідко, але такого бачити ще не доводилося.Враження )
eustafius: (Default)
Энн стояла на доске трамплина. Она повернула голову. Джубал крикнул:
— Тот дом на холме… ты видишь, в какой цвет он покрашен?
Энн сперва поглядела, потом ответила:
— С этой стороны он белый.
Джубал повернулся к Джил.
— Видала? Энн и в голову не пришло, что другие стены тоже должны быть белыми. Вся королевская рать не в силах заставить ее чего-нибудь предположить… если только она не обойдет вокруг дома и не убедится лично… да и то она не будет уверена, что он остался белым после ее ухода.

Хайнлайн "Чужак в чужой стране"

             Людина, яка має здатність сприймати навколишню інформацію неупереджено, може виглядати диваком з нальотом тупуватості. Хоча, насправді ці люди бачать речі такими, якими вони є насправді, без трьох коробів нестримно нафантазованих подробиць. З одного боку, якби всі були такими, наш світ був би схожим на архів нескінченних нудних протоколів. А з іншого, багатьом не завадило б полікувати у собі комплекс Мюнхаузена і застосовувати свої здібності виключно у сфері культури та мистецтва) Тільки ламати кокон стереотипів і шаблонів буває занадто важко і не всі на це наважуються.

             
eustafius: (бомба)
Люблю вірші Пастернака. Вони в нього являють концентрат інтелектуального мислетворення, соковитих образів, непередбачуваних порівнянь та інших поетичних ніштяків. А от з його прозою в мене мабуть проблеми. Обережно обходячи канонізованого "Доктора Живаго" хочу нажалітися на "Записки Патрика". Це збірник  ранніх творів, більшість з яких незакінчені. З них більш-менш відома (принаймі для мене) "История одной контроктавы". Купила на днях цю книженцію, і просто гаплик як розчарувалася. Проза дійсно сира й від того важка, тягуча і несмачна як манна каша з грудками. Її просто неможливо читати,  виникає враження, що то не впорядкований текст, а суцільний вінегрет випадкових словосполучень, чи ж просто нотатки графомана. Не думаю, що Пастернак  зрадів би, що такі речі видали. І якби не раніші публікації повоєнного часу, можна було б подумати, що це продукт творчості студентів-філологів які підробляють пишучи за копійки якусь фігню. А другосортне видавництво-замовник друкує ці шедеври під відомим прізвищем.
Насправді ж все простіше - нашкребли по сусєкам якихось старих, неспалених нотаток і видали окремою книжкою.
Коротше, я розчарована.  І швидше не Пастернаком, а тим, що за рахунок подібних фішок хтось наживається на довірливих читачах.
Це вже друге розчарування після походу в книжковий за короткий проміжок часу. Якісь стрьомні тенеденції)
eustafius: (Default)
Вчора подруга запропонувала відвідати виставку ранніх робіт Івана Марчука в галереї "Мистецька збірка". Крім самих робіт порадував і їх автор, розмова з живою легендою надихнула на творче продовження дня. Тож я вирішила податися на "ТойХтоПройшовКрізьВогонь". Про початок прокату фільма мені нагадав [livejournal.com profile] tarm1, але дістатися кінозалу вдалося лише вчора. 
Враження круті. Я не кіноман, в цьому жанрі керуюсь не надто професійними критеріями визначення "класності" фільму. Але якщо стрічка дійсно захоплює, її хочеться подивитися ще раз (а може й не один), дізнатися більше про історію, яка стала основою для сценарію, цитувати найцікавіші моменти - цього достатньо, щоб назвати такий фільм вдалим. 

Що особливо сподобалося :

Жарти. Гумор у фільмі дійсно смішний. Один з улюблених моментів - вночі до парочки підходять три ретрогопніки рицарі нічних провулків і заявляють, що прохід платний. Головний герой запитує в своєї дами, чи є в неї гроші. Глядачі разом з дамою здивовано дивляцця на гєроя, вона витягує з сумочки 50 копійок. Він питає в таварщєй, чи вистачить полтінніка і підкидає монету вгору, далі відбувається несподівана і красіва подача з кулака в писок одному з них. Тіло відлітає, принагідно ламаючи дерев'яний паркан, таваріщі випадають в осад, і тут лунає бадьорий голос дівчини: "А у мєня єщьо рубль єсть!"

Акторська гра. Головний герой за задумом таки Герой. Хлопака, який пройшов вогонь, воду і сталінські табори, не втративши гідності та волі до життя. І він не перетворювався зі слюнявого закомплексованого нещістя в козака, а був ним (козарлюгою) від початку (що на фоні масових сопливих історій про гидких_каченят-попелюшок, які перетворюються в термінаторів духу, виглядає вже цікаво). Це при тому, що в житті актор, який зіграв Івана Додоку - доволі м'який, дещо навіть гламурний мущіна. Інші актори теж були на висоті, а фішка з братами Капрановими - досить мила деталь фільму. 

Український колорит. Він проявився в смачній містичній лінії сюжету. Увесь фільм насичений ненав'язливим шлейфом легенд про козаків-характерників, таким природнім і на диво не шароварницьким. Взагалі багато хто зазначає, що реалістичності й невимушеності фільму додає те, що персонажі розмовляють різними мовами. Так як і мало бути насправді в той час і в тих ситуаціях - російська, українська, англійська, індіанська, татарська (як на мене, бракувало лише суржика). І  сцена, коли в Канаді делегація з СРСР зустрічає гол. героя, а хтось звертається до нього: "Таваріщь індєєц, ви мєсний?" (досить ржачно, бо так би воно насправді й було б)), а той йому: "Тутешній". Все, мурашки побігли)
До того всього - лелеки, народні пісні, замовляння..... В мене особисто виникали аналогії з шедевром "Пропала грамота", по духу ці два фільми десь поряд.

Естетика. Що порадувало найбільше - дійсно красиві і продумані еротичні сцени. А це таки майстерність - зняти мінімум голого тіла чи фрикцій і отримати еротику. Коли героїня виходить з води в сорочці, коли показують першу шлюбну ніч - там дійсно все гарно. І є з чим порівнювати, бо якщо згадати "Залізну сотню", то у відповідних місцях крізь сміх стає дико соромно. Там складається враження, що хлопака переплутав де груди, а де рушниця (хоча за останню він хапається більш зграбно й природно). 

Є звичайно й свої мінуси (думаю, профі їх нарили не одну купу). Мені, наприклад, намуляв занадто плоский персонаж головного злодія - найкращий друг гол. героя, який його зрадив, чіплявся до його дружини і всіляко псував їм життя. Ну дуже вже рафіновано поганий він вийшов. Як Шапокляк, аж до "нє вєрю". 

А загалом, в деяких моментах я стримувала сльози (тепер шкодую, бо після перегляду народ зізнавався, що ревіли)).
В багатьох - не стримувала сміх і табуни мурашок, що гасали спиною. 
Фільм надихає і радує. Бо розумієш, що українському кіно бракує лише одного - грошей. 
І ще одне спостереження. Коли кажуть "індійське кіно", "голівудське", "російське", "німецьке" (гг, але я про інше), "англійське" - виникають чіткі асоціації, що то таке. А тут така надія: "українське кіно" - світ таки має можливість взнати яке воно :)
eustafius: (шо)
Як можна назвати мужика, який вдарив жінку? А якщо він цим вихваляється в соцмережах?
Історія про побиття журналістки Віри Грузової має не тільки моральний аспект, але й ідеологічний. Богатир, який два рази героїчно копнув ногою дівчину, як виявилось, відстоював позиції російськомовних страждущіх міста Одеси. Страждають вони від жорстокого насаджування української мови. Тому, можна вважати, що вєлікій і могучій русскій язик в надійних ногах руках і розумних головах. Розумних, бо парєньок зметикував вірно - він же не пішов бити, наприклад, нетолерантних бритоголових хлопів з міцною біцухою. І правильно зробив, бо поламаними пальцями про свої геройства писати тяжко, тим паче, з розбитим носом мабуть не дуже й хочеться. Ну й не без везіння цей лицар - а то натрапив би на якусь агресивну штангістку чи боксерку, то й бажання махати ногами відпало б, разом із зубами. А так є чим похвалитися (не дарма ж стільки часу було присвячено інтернет війнам), тепер хай хтось тільки посміє дорікнути, що він сцикун.
Набоков з Достоєвським пишалися б. 
Власне герой, гроза усіх ЖБ і гордість русской культури

eustafius: (бомба)
Сталося. Років шість хотіла потрапити на форум видавців, але все якась холєра не давала вибратися. Нарешті, не зважаючи на вивих ноги (таки кармічне співпадіння), поїхала до сонячного Лемберга. Два дні промайнули непомітно, а я досі не можу відійти від всіляких вражень. Звичайно ж, основний мега-позитив - це класнючі людиська, з якими щастило перетинатися. Субота пройшла в шаленому темпі читань-слухань і веселого гоніва. Вона плавно перетекла в неділю, от тоді я й добралася безпосередньо до книжкового ярмарку. Подивитися було на що, але й мінуси не можу не зазначити: 1. кусючі ціни на те, що мене цікавило - неприглядний збірничок документів від  200 грн. і т.д. (хоч я й примудрилася викупити цікаву дитячу книжечку всього за 14 грн); 2. майже все можна знайти в Києві, це суттєво ламає кайф, бо ж сенсу тоді тягти зі Львова мішок книг, які можна й удома придбати. Ще завела собі круту футболку зі "Звіром" Марії Приймаченко, знову ж таки, продавав цю прєлєть мій київський знайомий, який привіз ці футболки вгадайте_звідки. Решту неділі провела в колі дуже приємних співрозмовників і пива чудової атмосфери теплого вечірнього Львова. 

А тепер про молоду республіку поетів )
eustafius: (Buch)
Купила сьогодні збірку віршів Борхеса від Кальварії. І щиро засмутилася. Переклад дуже важкий і заплутаний, як на мене. Якщо співставити інтерпретацію "Лабіринту" Григорієм Латником і Вадимом Алєксєєвим, то це зовсім різні речі. До прикладу:

ЛАБІРИНТ
Оцих тенет камінних, що круг мене,
і Зевсу не розбити. Я геть-чисто
забув, ким був. Ненавсна, імлиста
вздовж стін одноманітних, тороплена
дорога - моя доля. Коридори
ведуть у заокруглені секрети
в кінці років. Негарні парапети -
їх тріщинами час покрив суворий.
У поросі безбарвному миттєво
в сліди, яких боюся, втупив зір я.
У ввігнутих почулись надвечір'ях
чи рев, чи то луна сумного реву.
Я знаю, що є в тіні Інший; вперто
Він шле самотність довгу течією;
її плетуть і розплітають феї,
Він прагне крові й мусить смерть пожерти.
Ми - в пошуку обоє. Хай би нині
зробилося останнім днем терпіння.
(Латник)


В ЛАБИРИНТЕ
О, ужас! Эти каменные сети
И Зевсу не распутать. Измождённый,
Бреду сквозь лабиринт. Я осуждённый.
На бесконечно-длинном парапете
Застыла пыль. Прямые галереи,
Измеренные долгими шагами,
Секретными свиваются кругами
Вокруг истекших лет. Хочу быстрее
Идти, но только падаю. И снова
Мне чудятся в сгущающемся мраке
То жуткие светящиеся зраки,
То рёв звериный. Или эхо рёва.
Бреду. За поворотом, в отдаленье,
Быть может, затаился наготове
Тот, кто так долго жаждал свежей крови,
Я столь же долго жажду избавленья.
Мы оба ищем встречи. Как и прежде,
Я верю этой меркнущей надежде.
(Алєксєєв)

Зрозуміло, що художній переклад, це складна і доволі суперечлива справа. Але є певні межі, в рамках яких можна більш-менш уникати гострих кутів, дотримуючись канонів милозвучності, легкості й передачі настрою та сенсу твору, близькою до авторської. 

Стиль викладу кальваріського варіанту відволікає від самої поезії Борхеса. Погляд чіпляється за важкі вербальні  конструкції, подекуди застрягає на словах типу "катедра" чи "міт",  або ж думка вгрузає в якихось інших хитровумних штучних оборотах. А так хочеться якісного україномовного перекладу, без усього зайвого, щоб на одному подиху....
п.с. наприклад  ось так
eustafius: (dance)
Нарешті відбулася давно анонсована подія - у Львові зібралися любителі метафізики та поезії, скомпонувавши ці два фундаментальні поняття в одне ціле, і отримавши від цього неабияке задоволення)
Ідея вечора метафізичної поезії виникла спонтанно, ми її одразу ж підхопили, щоб не баритися з втіленням.
По суті, поезія є апріорі метафізичною в своєму вираженні. Про це сказано занадто багато, щоб придумувати щось нове - це щось позаекзистенційне, позачуттєве, позафілософське і водночас є синонімом філософії як такої. Британський поет-метафізик Джон Донн ще в сімнадцятому столітті відчув процес розпаду світобудови і втрату цілісності уяви про неї, висловивши щось типу: "Розум людини не взмозі відновити світобудову, але надія на цей допитливий розум залишається". Попри те, що української школи метафізичної поезії ще не створили, а її окремі риси все ж прослідковуються в деяких творах попередників і спробах сучасників, будемо сподіватися, що Донн не помилявся)
Львівський вечір поетичної метафізики був насичений сильними текстами, акустичним супроводом (хоч він був у меншості, але враження справив незабутнє), тонкою художньою атмосферою приміщення і приємними емоціями учасників. Насправді все вийшло не зовсім так як планувалося, але результат принаймі мене порадував.

Читання провели у  галереї Коралі
eustafius: (Buch)
14 травня у Києві відбулась творча  здибанка автури litclub.org.ua.
Формально Літклуб - це "літресурс створений, щоб надати молодим людям, котрі пишуть українською мовою, можливість вільної, безкоштовної та позацензурної публікації в неті". Насправді ж його не можна втиснути в якісь рамки, бо це поняття як явище занадто багатогранне)
Історія цього порталу почалася ще на початку двохтисячних, коли Отар Довженко і Назарбай створили відповідний інтернет ресурс. Цікавинкою було те, що публікуватися на порталі міг хто завгодно - студент-філолог, літературний критик, представник спілки письменників, натхненний графоман, інженер-сантехнік, бабуля із сусіднього під'їзду чи її кіт. За ніками і відсутністю інфи у відповідних розділах годі було визначити чий саме той чи інакший твір.  Цього року ресурсу виповнюється 10 років, для літтусівки такого формату вік пристойний. За цей час Літклуб зазнав численних трансформацій, серед яких були як творчі розквіти так і відверті стагнації. На сайті реєструвалися автори з різних кутків України, були й білоруси, росіяни, канадійці, та ін. 
Такі масштабні зустрічі, які виходять за рамки локальних тусівок почали проводитися тільки цього року. Перша була у Львові, 9 квітня. Другу вирішили зробити в Києві, бо на львівську не всі змогли вибратися.
На зустріч прийшли не тільки літклубівці різних років, але й поети та письменники з інших літресурсів.
Далі розповідь про саму зустріч + багато фото. )
eustafius: (бомба)
Що чекати від уряду, який фактично без зайвих  зусиль зробив гречку делікатесом загальнодержавного масштабу? Правильно, чого завгодно. Наприклад, він міг би продавати повітря чи запровадити податок на українське громадянство. Принаймі, фантазія щодо того, як вибити більше грошей для своїх потреб,  працює блискуче
Але найглибше їхні таланти проявляються  в сфері окозамилювання насушних проблем ідеологічними абсурдами. Традиційний совковий день побєди  перетворили в день червоної шмати (правильно, надбавки у ветеранів вилучили, то треба порадувати стареньких подібними цяцьками). Це нагадує ситуацію з дешевими магазинчиками, де продають різний мотлох, на яких пишуть не "все по 8 грн" а "за цінами срср". Суть ніби одна, але останнє привертає увагу навіть незацікавлених.Тому, крім дня скорботи, в адекватних українців буде ще й день боротьби з червоними ганчірками. 

post

Apr. 5th, 2011 18:35
eustafius: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] cataracty at post


-Беріть з собою цупкі рукавиці та зручний для природи одяг - особливо взуття!

Рукавиці продаються в будь-якому магазині будівельних матеріалів типу великих - "Нова лінія" чи "Епіцентр", чи будь-якій малій крамниці. Наприклад за 7-8 грн продаються рукавиці "для зварювання" - такою рукавицею можна будь-яке сміття брати, бо вони дуже міцні, герметичні та витривалі:)

- Візьміть щось поїсти:)

- З нашого боку спробуємо забезпечити музику:)

eustafius: (Buch)
Трохи слідкувала за скандалом навколо "Чорного ворона" Василя Шкляра. У френдстрічці час від часу з'являлися нагадування про це, тож вирішила й собі прочитати роман. Тим паче, що тема поневірянь Армії УНР в 20-х роках ХХ ст. мені дуже близька.
З бажання придбати цю книгу вийшла ціла історія)
Спершу подалася в книгарю Є, що на Контрактовій, там повідомили що всю партію розібрали, наступну чекають через тиждень. В сусідній книгарні виявилася така ж ситуація, порадили заглянути за кілька днів. Думаю, ого, оце піар дає. Їду на Петрівку, заходжу у відділення "україномовна книга" і питаю в продавчині чи є в них "Чорний ворон". Вона сміється й каже, звертаючись до чоловіка, який стояв поряд, якого я не відразу помітила: "От бачите, а Ви питаєте, чи варто купувати". І тільки тут звертаю увагу, що він тримає в руках того ж таки "Чорного ворона" :) Купили разом, посміялись, трохи втрьох потеревенили. Чоловік заодно розповів свої враження про "Записки самашедшого" Ліни Костенко. Сказав, що так і не дочитав, бо дуже псує настрій загальна песимістичність роману.
Що найцікавіше, вже з перших сторінок зрозуміла, що роман реально цікавий, читабельний і навіть захоплюючий. Бо очікувала, що будуть враження, на зразок тих, які виникали в 6-7 класі від прочитання шкільної програми. Але обійшлося)
Коротше, тим хто сумнівається, раджу)
 
 
eustafius: (шо)
"На жаль, у своїх діях екс-прем'єр багато в чому повторює помилку козацької старшини, яка прагнула використати зовнішні сили для встановлення власної влади. Чим це закінчилося для України - добре відомо. Власне, і сьогодні наша країна опинилася в геополітичному шпагаті між ЄС і Росією, причому Кремль має можливість діяти без зайвих погоджень, куди агресивніше Брюсселя. Українська політична еліта, у свою чергу, знову виявляється нездатною піднятися над внутрішніми чварами заради реалізації суспільного інтересу. Її представники ігнорують очевидний факт: у разі остаточного перетворення України на  failed state управляти нею буде не обраний, а призначений менеджер.
Повна стаття Євгена Магди, під назвою "Игра на понижение" 
тут

Точніше не скажеш. Якщо гербом України замість тризуба зроблять граблі, я не здивуюсь, це буде дуже символічно.
eustafius: (чінгачгук)
Думаєте, прикол? Моя перша думка була такою ж.... "Пісьма братана" нєрвно курять бамбук.
Інструкція до прочитання: сміятися і плакати можна одночасно

eustafius: (dumy)
В дитинстві, перечитавшись історичних романів і просто підручників з історії, я думала, що живу в нецікавий час. Бо тоді, під впливом духу шальоних 90-х, коли голови дорослих закрутив дикий капіталізм, а з моєї  ще не вивітрився дитячий максималізм, в повітрі витала  ілюзія незалежності і сякої-такої демократії. Думалося, що ця епоха навряд чи видасть щось цікаве, таке, що в голову не вкладеться. Герої з антигероями залишились в минулому, як і причини, які їх породили. Здавалось, наша участь - аналізувати, згадувати і думати "а якби...". Проте час швидкоплинний і наслідки його змін незбагненні. За часів кравчуко-кучмізму вистачало своїх безглуздь, але тоді те все списувалося на молодість держави, на тимчасовість тих помилок, і таки жила велика, досить реальна надія на краще. Саме вона й вилилася в події 2004 року. Процес здавався незворотнім, свобода невичерпною, а загальний безлад - хвилинним побічним ефектом. В результаті, навіть найзвихнутіші скептики не могли передбачити того, що відбувається зараз. Власне рефлексії )
eustafius: (бомба)
- Що б ви сказали випускникам гуманітарних факультетів останніх років?
- Два лате, з цукром, з собою.
eustafius: (шо)
Одна справа, коли на вулиці чи в громадському транспорті странниє людішкі чіпляються до тих, хто розмовляє українською, і зовсім інша, коли через україномовність виганяють з роботи, чи не беруть на неї. Коли одна фірма ставить ультиматум перед іншою - або переходимо на російськомовне діловодство, або розриваємо контракт і т.д.
Так само є різниця між тими, хто тільки обурюється з цього приводу, і між тими, хто йде і б'є вітрини тих магазинів, власники яких дозволяють собі подібну нахабність. Або обличчя самих власників. Радикально? Історія, прикладна психологія і здорова логіка свідчать, що на даному етапі інакше не можна. Підставляти іншу щоку чи дати здачі? Вибір за нами.

eustafius: (dabl)
Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі - тотожність чистого абсурду і постсовкового брєду. Правда, зараз ці пафосні епітети легко можна примінити до більшості держструктур, але візьмемо зокрема нацкомісію.
Одним з основних завдань цієї установи є проведення експертизи продукції, видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру та продукції, що містить елементи або пропаганду культу насильства, жорстокості, порнографії (у зв'язку з чим колись закрили улюблений багатьма інфостор).

От наприклад - пісню й кліп Скрябіна "Мумітроль" нацкомісія визнала таким, що порушує етичні норми, правила поведінки і заборонила його показ в ефірі.

А пісня і кліп якогось тіпа репера "студентка эскимо" спокійно крутиться в ранковий і денний час.


Так я щось не зрозуміла. Пісня Скрябіна пропагує насилля, показуючи в кліпі мажорного чувака, який знущається над своєю нареченою (саме в кліпі вопіющєго насилля щось не помітно, а пісня крім стьобного характеру може нести ще й повчально-попереджувальний). А відео й текст пісні, в якій мажорний чувак у грубій формі примушує партнерку до сексу і співає "обліжи мнє ескімо", а в інших кадрах дівчата механічно лижуть це ескімо і роблять недвозначні рухи напівголими дупами прямо в камеру - це нормально? Дітям показувати можна значить. А підлітки зекономлять на трафіку - хто буде в неті шукати, якшо по тв крутять.
Всім зрозуміло у чому тут справа, навіщо ж вимахуватися, нехай переназвуться у комісію з питань захисту приватного бабла.
eustafius: (метелики)

Давно пообіцяла [livejournal.com profile] oceanvic написати свої "10 люблю", і ніяк не могла знайти часу. Його й зараз нема, але це погана відмазка, тому пишу вже!
Завчасно розумію, що в десятку не втисну всього що люблю, то спробую зробити міні-концентрат зі соїх любовей)


малюнок [info]smugasta 


1. Люблю спорт. Він змінює тіло,  гартує характер, відкриває нові грані власних можливостей. Тренування - це наркотик, але ця залежність благотворна.
2. Люблю книги. Їхній запах - як нових так і старих. Запах сторінок книги, яку дали почитати, може розповісти про те, як пахне вдома в того, хто дав її почитати. Подобається шелест сторінок, торкатися палітурки, розглядати шрифти та ілюстрації, робити помітки олівцем на полях (якщо книга власна) тощо. З дитинства хилює образ Вавилонської бібліотеки. 
3. Люблю гори. Зокрема Карпати. Від найменшого горбика до найплямистішої саламандри. Це особливе місце, де найбільш відчуваю злиття з природою і конкретний кайф від тих краєвидів. Була б можливість - сиділа би там місяцями. 
4. Люблю харизму. Вона може бути у всьому, але найбільше люблю її в людях. Харизмати то окремий нарід з цікавенним всесвітом думок, дій і поглядів. Вони змінюють навколишній світ з такою віртуозною чарівністю, що це не можна не любити. Інтелектуальні, творчі, енергійні, загадкові, одним словом капець як люблю таких)
5. Люблю піаніно. Цей музичний інструмент заворожує як звуками так і виглядом. Довго можу любоватися чорно-білими рядами рівненьких, блискучих клавіш.  Парадоксально, та поки що не вмію толком на ньому грати. Але збираюсь навчитися, попри відсутність нормального музичного слуху. 
6. Люблю швидкість. Мабуть іноді я справляю раження людини, яка постійно поспішає - швидко ходжу, читаю, розмовляю. Чомусь так склалося і по інакшому не можу. Обожнюю швидку їзду на машині, а ще виглядати з вікна потяга на повному ходу - аж мурашки по шкірі від того. Люблю розігнатися на велику, відпустити кермо і просто відчувати як вітер розвіває волосся - своєрідна сублімація польоту, головне при тому не заплющувати очей) 
7. Люблю творчість і все що з нею пов'язане. Малювати, розмальовувати, підмальовувати,  писати, приписувати, розписувати, фотографувати, клеїти, вирізати, креслити, співати, танцювати.......... уф, коротше все таке інше
8. Люблю інформацію. Рада що живу в епоху інформаційних технологій, коли все під рукою а гугл це лише початок. Але навіть поза інтернетом є купа зручних сторінок, табличок, графіків, шухлядок, поличок, кишень і прочіх місцин, де можна зберігати, шукати та знаходити потрібну, цікаву й неочікувану інформацію.
9. Люблю фауну. Коти, равлики, богомоли, кози, риби, ящірки, .... ну фактично всіх цих крутих істот. Дуже сердить, що їхній світ через людей зазнає великих прикрощів. А варто схаменутися.
10. Люблю приємні сюрпризи. От сьогодні вранці прокинулася, а за вікном перший сніг, капець як приємно)
 

А що любите ви?
eustafius: (чінгачгук)

Юнг влучною фразою охарактеризував суспільство початку 20 століття, назвавши його дитячим садком, який розрісся й роздувся до небачених розмірів. Українське суспільство у всій своїй масі та проявах є глибоко інфантильним явищем. 

 


Все просто. )
eustafius: (чінгачгук)
 Є в мене у френдстрічці одна цікава творча спільнота. Красиві фото, креативні ідеї тощо. Десь місяць тому побачила пост, який дуже сподобався і я лишила там свій коментар. Бєз заднєй мислі. Година була пізня, я навіть не заморочилася відслідкувати його. Сьогодні залізла в ту спільноту пошукати згаданий пост для однієї задумки. І виявила, що мій комент викликав немалий резонанс. Карочє одна дама розвела флуд з приводу того, що комент УКРАЇНСЬКОЮ. Ок, спільнота російськомовна, аудиторія переважно з сусідньої держави. То був, здається, мій перший комент в тій спільноті, поки що останній, і мені дійсно невдобно, якщо я порушила їхні правила. Чесно, злого умислу не було. Я б могла перед тим як коментити, залізти в профіль і подивитися якою мовою в них дозволено коментувати, яким шрифтом тощо. Але ж це абсурдно, тим паче що таких пересторог там дійно нема.  Менше з тим. Баришня, яка грубо й навмисне образливо зробила зауваження, сама родом з України. Тобто ніхто з росіян не звернув на це уваги, крім етнічної українки (!!). Дама оказуєцця расла в Данєцкє. І через раз панімає українську. Тому їй наболєло. 
хохлы ведь русскоговорящие. в большинстве своем
я там никогда не испытываю проблем
просто это странно
ну и любопытно... 
 
я если честно только украноговорящих хохлов еще не встречала)))

Коротше, банальна класика жанру. Тупість і жалюгідні комплекси. 
большинство моих знакомых в мск, родом из укр.
и называем друг друга хохлами мы всегда спокойно


Хтось хоч раз в житті бачив росіян, які спокійно себе кацапами називали?
Реально соромно за це ментальне позоріщє(
Тут оригінал

п.с. пан [livejournal.com profile] nebratan написав отакого крутого вірша на цю тему
eustafius: (Buch)
Це вулична бібліотека в Берліні. Хочу книжковий ліс в Києві.  
Побачила тут
eustafius: (чінгачгук)
Наткнулася на сайт, де можна дізнатися скільки треба заплатити, щоб стати дохтором наук.
Взагалі прейскурант досить діапазонистий в обсязі послуг, які пропонуються майбутнім світилам науки. 
Все чітко та ясно розписано, з цінами і адресою головного офісу. Дають всі гарантії і обіцяють рєшить любу проблему.
А щоб ніхто не сумнівався, пропонується безкоштовна перевірка наданого їми матеріалу програмою "Антиплагіат" у ВАК (!!) і гарантійне обслуговування до захисту.........

І на десерт - крім дисертацій, підручників (!), монографій, тезисів на конференцію тощо пропонується  участь у конференції (аплодисменти) 

Профіль

eustafius: (Default)
eustafius

June 2014

M T W T F S S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
2324 2526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Важливі теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 16:57
Powered by Dreamwidth Studios